І вони діяли…швидко, рішуче, наполегливо. Блокпости, Самооборона, мітинги , пікети, фронт, майдан – це завдяки і їм також у Павлограді мир і спокій.

«Ми проводили нашу акцію у неділю на 10 ранку,збирались біля сцени на площі, тоді ще Леніна, близько двох чи трьох десятків чоловік з жовто-блакитними прапорцями з якимось вимогами . А після нас йшла хода – 300 чоловік , ішли від Степового Фронту , скандували «Росія, Україна, Білорусь – єдина Русь і т.п. Патріотичних сил тоді було на пальцях перерахувати, це зараз їх стало значно більше і це мене радує», – розповідає мій співрозмовник Сергій Тіщенко.

Він був одним із перших, хто зрозумів, що події у Донецьку та Луганську можуть швидко накрити і Павлоград.

То був 2014-й…

Проте активна патріотична діяльність Сергія розпочалась задовго до цього.

- Якщо говорити за мене, то за фахом я викладач, маю також юридичну освіту. За основною спеціальністю у Павлограді почав працювати із 2004 року, створив гурток, на той час він називався «Школа бойового гопака «Хорс». Зараз він називається «Школа козацького гарту». І з того часу я займаюсь із молоддю і це не лише спорт. Великих спортивних досягнень у нас не було, але ми виїздили і на чемпіонати України, і здобували перемогу неодноразово з різних бойових мистецтв, і їздили на міжнародні чемпіонати , ми досягали певних результатів. Паралельно я почав розвивати військово-патріотичний напрямок, на базі ще тодішнього технікуму.

- З якого часу розпочалась активна громадська діяльність?

- Спокійне життя, можна сказати, тривало до 2013 року. У нас була одна громадська організація «Школа козацького гарту «Хорс» і ми її розвивали, в принципі, як міського активіста мене тоді знали лише обмежена кількість людей, з якими я стикався в павлоградських патріотичних колах ще з часів революції 2004 року, я брав там активну участь.

І от у 2013 році, коли почались ці всі заворушення, коли я побачив як міська влада використовує адміністративний ресурс , як вивозять на «антимайдан» вчителів шкіл, працівників міськво, відділів міської ради, як возили на майдан спортсменів – тоді  я почав активно себе проявляти і на початку 2014 року також поїхав на Майдан. Певний час перебував там, але так як я працював у павлоградському технікуму , і поки були зимові канікули, я міг бути там,активно себе проявити, вступив там до лав Самооборони Майдану. Власне під час столичного Майдану, ми тут теж заходи проводили, ми виходили на пікети, мітингували , проявляли громадянську позицію. Щоправда, у Павлограді нас було всього близько 30 чоловік, бо місто наше було важко розкачати у цьому напрямку.

Потім, коли почались дії по анексії Криму , ми в Павлограді зрозуміли, що потрібно організовувати свою Самооборону , яка зможе протистояти захопленню територій , бо уже почались масові заворушення – Харківська ОДА, Луганськ, Донецьк... Ми знали, що це почнеться і тут. У Павлограді були прихильники так званої «новоросії», вони були підготовлені, у них було забезпечення, прямий зв'язок з російськими «кураторами». Я зрозумів, що якщо зараз ми не будемо активно діяти, то ця хвиля накриє і наше місто. І ми діяли швидко і рішуче.

- Що зробили насамперед, чи відчували підтримку і чи були ці кроки дієвими?

Насамперед ми створили Громадське формування «Павлоградська Самооборона». Вона була створена у 2014 році із метою захисту міста від сепаратистських проявів. На виїзді з міста ми спорудили блокпост.

 Долучилось дуже багато активістів і небайдужих, звичайних громадян, підприємців, проявили себе волонтери, долучилась страйкбольна команда «Мега». Там всі хлопці дуже патріотичні. Костя Попов, який очолював цю команду, потім пішов воювати добровольцем в АТО, був в Донецькому аеропорту, він Кіборг, має нагороди.

У перші дні ми стояли на блокпосту зі страйкбольною «зброєю». Це зброя, яка стріляє кульками. Але на той час ми уже виглядали як спецназ, були екіпіровані, бо страйкбольні команди – це команди, які мають екіпірування, бронежилети і виглядали шикарно на фоні, тоді ще, міліціонерів із їхніми паличками.

Через декілька днів приїхала міліція і стояли з нами. Вже потім прислали перший батальйон Національної гвардії. Дуже багато хлопців, які були у нас на блокпосту, потім поїхали воювати чи стали волонтерами.

 

Підприємці допомагали блоками, піском, люди привозили харчі. Дуже добре допоміг Геннадій Щербаков і будматеріалом , і свердловину пробурили. Зараз всіх навіть не назву, боюсь когось пропустити. Ми діяли швидко і радикально, бо цього вимагав час. І ці кроки на той час були дуже дієвими. Ми показали, що у Павлограді є патріотичні сили і їх ставало більше, люди переставали боятись показувати свої патріотичні настрої. Ми показали, що місто готове чинити опір «у випадку чого».

- Чи допомагали фронту?

Коли вже стало зрозуміло, що в місті ситуація більш-менш стабілізується, то ми пішли на фронт, я в тому числі воював у п’ятому окремому батальйоні ДУК, Ярослав Тарасенко був одним із співзасновників цього формування . Практично рік ми провели в ротаціях. Я, як людина, яка працює, при першій нагоді, на вихідних, на святах їхав воювати, допомагати там, де потрібно було. Був під Савур-могилою. Це серпень 2014, потім у вересні був у селищі Піски, потім перерва була велика до літа 2015 року – був в Авдіївці, на той час це була дуже гаряча точка. Там ми багато справ робили. Потім був у Мар’їнці, це уже 2016- 2017 рік , ну епізодично на декілька днів, на тиждень. Два тижні був в Широкіно у 2017 році, тобто там, де є можливість допомогти добровольчим підрозділам, туди ми виїздили.

-Як сприймали Вашу активність? Чи не відчували протидії, намагання дискредитувати Вас особисто і патріотичні сили в цілому?

-Коли я почав активно «світитись» із 2013-2014 року , почалась активна протидія. В соцмережах активно намагались якимось чином скомпрометувати. Писали, що мовляв я став депутатом, заробив гроші на блокпосту і купив машину. Машина у мене з’явилась у вересні 2013 року , я її купив у кредит, встиг до всіх цих подій, долар не скакнув і зараз я цей кредит виплачую.
У 2015 році у членів «Павлоградської Самооборони» провели серію обшуків. Тоді у мене вилучили карабін, який легально зареєстрований, набої до нього мисливські, засоби звя’зку , радіостанції, які не заборонені, форму, комп’ютер, мобільний телефон.

Є намагання певних сил зіштовхнути різні патріотичні організації, налаштувати один проти одного, маніпулюючи якимись словами, фактами, діями. На жаль, є і псевдопатріоти, або ж ті, хто намагається пропіаритись на темі патріотизму. Я знаю чимало патріотів, котрі починаючи із 2014 року не змінюють своїх позицій, і знаю тих, хто у 2014 не з’являлись ніде, а у 2016 з’явились і починають кричати, що вони були перші чи другі , з’явились нагороди, грамоти, подяки, день волонтера. Я був у цьому русі з самого початку, але ні в якому разі не «тягну на себе ковдру».

- Чим займаєтесь зараз?

- Зараз я займаюсь більше військово - патрітичним вихованням молоді, проводимо уроки мужності по школах, організовуємо походи, літні таборування, тобто намагаємось виховувати молодь в місті. На базі Павлоградського коледжу діє військово-патріотичний клуб «Сокіл». Боремось також в силу своїх можливостей і з високими тарифами в місті, намагаємось вплинути на ситуацію для комфортнішого життя мешканців міста.


Минулого літа «Павлоградська Самооборона» почала активно співпрацювати із організацією «Національні дружини» в рамках охорони громадського порядку і восени 2017 влилися в цю організацію. Ми почали створювати осередок. Я прийняв рішення, що Самооборону, яка була створена найперша, має очолювати хтось із молодих хлопців. Самооборона була створена у 2014 з метою захисту від сепаратистів на той час. Загроза сепаратизму минула, але громадський порядок потрібно забезпечувати і ми вирішили на цих позиціях залишитись. І зараз її очолює Антон Парфенюк. Ми прийняли таке рішення ще восени.

А я зараз очолюю «Національні дружини». Це Всеукраїнська громадська організація. Є філії по областях і безпосередньо в області створено громадське формування. Воно відрізняється від ГО тим, що веде спільну із поліцією діяльність по охороні громадського порядку .
Зараз ми тісно співпрацюємо із поліцією по охороні громадського порядку Ми маємо позитивну статистику. Кожне патрулювання завершується затримкою чи розкриттям злочину.

 

- Чи можливий варіант, що всі патріотичні сили в місті об’єднаються і що для цього потрібно?

- Патріотичний рух об’єднується вже зараз , створено Координаційний центр і ми бачимо ті сили, які примкнули до цього центру , як вони працюють, які результати. Рано чи пізно ми обов’язково об’єднаємось, бо в нас одна мета.

- І наостанку прокоментуйте останні події, коли патріотичні сили міста і Ви в тому числі активно добивались зменшення вартості проїзду у міському транспорті. Ця боротьба триває уже давно, проте все ж міськвиконком затвердив нові збільшені тарифи. Під час останнього пленарного засідання активісти вимагали, аби питання про відміну рішення міськвиконкому депутати все ж розглянули. Вам закидають перешкоджання роботі депутатів, зриву сесії, залученні студентів до акції протесту. Що відбулось, на Вашу думку і чи є тут порушення закону?

- Депутати могли б поставити питання відміни орішення міськвиконкому на голосування і розглянути його. Ми 4 місяці боролись за зниження вартості проїзду. Рішення про підвищення тарифу на проїзд прийняли без запрошення тих, хто при тямі у міськвиконкомі, без запрошення журналістів та громадськості.  Чи порушили ми регламент – можливо. Чи зірвали ми сесію – ні, бо міський голова оголосив перерву і наступного дня була чергова сесія. Тому слова Миколи Пономарчука є маніпулятивними.

Вони зараз намагаються тиснути на керівництво коледжу з приводу того чому були студенти. Там було двоє 18- річних студентів. Це повнолітні юнаки. Вони самі визначаються куди і де ходити. Я не маю на них вплив, вони у мене не займаються.

Я хотів би, аби молодь займалась цими речами, бо їх активна позиція – це наше майбутнє. А нашу молодь намагаються загнати в рамки, бо розуміють , що молодь починає бачити систему і намагається її змінити, вони цього бояться.

                                        Бесіду вела Тетяна Верба