Інтерв’ю із « Piano Extremistom»
Я не вмію багато говорити, краще я буду грати. Такими словами почав свій виступ в Павлограді найвідоміший «екстреміст» країни, символ революційного Майдану.
Проте, все ж після концерту Богдан (так звати піаніста) погодився трохи поспілкуватись із журналістами. Він грав на барикадах на Грушевського, перед заслоном Беркута.
Із чого все почалось? Чому виникло бажання зіграти на Майдані?
- На Майдані дуже важко було морально, стріляють, люди гинуть, кругом руїни. А тут інструмент стоїть. Я просто не міг пройти мимо. На той час я уже 6 років не сідав за фортепіано. Намагався щось згадати. Нічого не зміг. Потім знайшов в інтернеті ноти, роздрукував і ночами в Будинку профспілок розучував твори. Потім зрозумів, що людям це потрібно. Люди просили мене грати іще.
Чи мріяли стати музикантом?
- Музична освіта у мене є. Але музикантом я ніколи не мріяв стати. Навіть не намагався якось професійно займатись музикою. Уже закинув цю справу. Та і щоб створювати музику, однієї музичної освіти замало. Тут потрібна душа, емоції.
Що надихає на написання музичних творів?
- Емоції, переживання, на жаль, зараз вони всі чомусь негативні. Після якихось шокуючих для мене подій, я сідаю і граю і слова не потрібні. Наприклад, після загибелі друга, Небесеної сотні, подій в Іловайську я написав твори , присвячені цим подіям. Інколи наявність музичної освіти заважає імпровізувати. Ну, хіба що, тільки те, що розуміюсь на нотній грамоті. Тут потрібно більше, аніж музична освіта. Потрібно душу вкладати в музику.
На концерті збирали добродійні кошти, куди вони підуть?
- Думаю, що буде чесно, якщо половину із цих коштів я залишу волонтерам вашого міста. Вони знають куди їх потратити. Частину грошей потрачу на проїзд і харчування. А далі думаю, що буду знати конкретно потреби хлопців у зоні АТО, після того як там побуваю і буду уже конкретно допомагати їм. Буду привозити і віддавати особисто в руки. Вважаю, що це самий ідеальний варіант.
Ваше життєве кредо?
- Кожен має зробити те, що в його силах, аби допомогти країні, людям.
Люди не повинні чекати, що хтось зробить назустріч перший крок і тоді уже і я віддячу йому добром. Потрібно першим іти назустріч, допомагати тому, хто потребує допомоги. Тобі допомогли, не віддячуй, допомагай далі і так по ланцюжку
Ваші плани на майбутнє?
- Відправляюсь в зону АТО. Я повинен зараз грати там. Я мріяв зіграти в донецькому аеропорту для «Кіборгів», але була проблема із доставкою туди фортепіано. Зараз у мене уже є найдосконаліший інструмент у світі сучасної електроніки, про котрий я міг лише мріяти
Розкажіть, що це за історія? Звідки з’явився інструмент?
- Це така чудесна історія. Якось у Дніпропетровську я їхав автостопом по місту, бо не було грошей на маршрутку. Зупинився один чоловік. Так склалась бесіда і я розповів, що хотів би придбати інструмент, щоб зіграти в АТО для наших бійців. Він нічого не сказав, але взяв номер мого телефону.
Наступного дня він зателефонував і каже : «Я тебе чекаю, поїхали в музичний магазин, ти вибереш собі інструмент». Так у мене з’явився музичний інструмент – електромеханічне піаніно. Це найкраще, що є на сьогоднішній день у світі музичної електроніки. Це компактний інструмент вагою всього 40 кг. Але коштує дорого — 22 тис грн. Він допоміг мені зібрати інструмент і сказав: “Не дякуй! Я свою справу зробив, тепер твоя черга». Це таке маленьке чудо у моєму житті. І таких чудес буде більше, якщо люди будуть допомагати один одному і не чекати що хтось зробить добрий крок, а я йому віддячу. Ні, роби сам перший крок і отримаєш навзамін теж добро. І не чекай подяки, і сам не дякуй, а у свою чергу допомагай слабшому і так по ланцюжку.
Тому тепер я не маю права не поїхати і не зіграти для бійців. Бо це інструмент не мій і не для мене він купувався , а для людей, щоб я грав для хлопців в АТО. Зараз кожен має щось робити на користь держави, перемоги. Моя зброя— моя музика.
До речі
Показувати своє обличчя «піаніст-екстреміст» не планує. Принаймні, найближчим часом.
Бесіду записала Тетяна Верба