20 лютого Україна вшановує пам’ять Героїв Небесної Сотні. В храмах моляться за загиблими, а на радіо та телебаченні обмежили проведення розважальних заходів

20 лютого 2014 року загинуло найбільше активістів Майдану. Наступного дня, 21 лютого, офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього ж дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких назвали «Небесною сотнею», а під час прощання з загиблими лунала жалобна пісня «Плине кача...», яка стала українським народним реквієм…

В Павлограді офіційний статус учасника Революції Гідності має один чоловік. Під час сутичок на столичному Майдані він отримав поранення. За повідомленням Управління соціального захисту населення міста, на сьогодні Ярослав (так звати чоловіка) має право на пільги, передбачені для учасників бойових дій.
В Революції Гідності на столичному Майдані брали участь чимало павлоградців. Вони також активно допомагали майданівцям та організовували мітинги в Павлограді на підтримку столичного Євромайдану. Щоправда, чимало було й тих, хто брав участь та організовував в Павлограді акції на підтримку так званої «Русской весны» або ж організовували поїздки до столиці на Антимайдан, котрий підтримував тодішню владу.

Микола Осіпчук – один із тих, хто пройшов Революцію Гідності 2014 року від початку до кінця. У дні масових розстрілів людей (18 та 20 лютого 2014 року) він теж був на столичному Майдані.

- Відверто кажучи, я такий розвиток подій прогнозував, що буде такий кульмінаційний момент, бо ті події, що відбувалось до цього, а це майже три місяці, вони вели до такого сценарію. А запам’яталось багато чого, наприклад те, що того дня столичне метро не працювало, що правоохоронцям почали видавати зброю. На перехрестях чергували люди з автоматами, тобто не з табельною зброєю, а уже з автоматами. Так звані «тітушки» по місту ходили, супроводжували поліцію, тоді це була міліція. На ношах транспортували багато поранених, багато вбитих було. З різних місць надходила інформація про загиблих, за моїми підрахунками це було понад сто чоловік. Хоча офіційна статистика цього не підтверджує. Людей на Майдані 20 лютого було досить багато – це були ті, хто там постійно перебував й ті, хто прийшов саме у цей день. За моїми підрахунками – це близько 30 тис. чоловік. Наша сотня базувалась в наметі й коли Беркут 18 лютого пішов на Майдан і повалили намети інших сотень, то до нас прийшли майданівці. В результаті сотні довелось перекочувати в один з магазинів, який там поряд був. Претензій від власників до нас не було. А ще вітер того дня був не в наш бік. Догорав Будинок Профспілок, весь дим йшов на Беркут. Ми вважали, що для нас це гарний знак. Майданівці були налаштовані рішуче. Без істерики, страху. Спокійно, але впевнено. Якісь деталі уже трохи стерлись з пам’яті, проте основні події залишаться зі мною, напевне, на все життя. Чимало того, про що пишуть в інтернеті, насправді не має ніяких підтверджень. Це я можу сказати, як очевидець. Наприклад, інформація про групи якихось бойовиків, котрі начебто стріляли то в одну, то в другу сторону – майданівців і «Беркута» – такого не було, я навіть нічого не чув про таке, – розповідає Микола Осіпчук.

Після кривавих подій на Майдані, в кінці лютого 2014 року в Києві було створено Слідчий комітет Майдану. Це була громадська ініціатива колишніх учасників подій у столиці листопада 2013 - лютого 2014 року – представників Автомайдану, Самооборони, волонтерів. Люди не вірили, що розслідування злочинів на Майдані правоохоронними органами, в яких працювало багато осіб, причетних до масових вбивств січня-лютого 2014 року, буде об’єктивним.

- До Слідчого комітету я прийшов наприкінці лютого 2014 року. Він був створений для незалежного розслідування подій, які відбулись на Майдані, тобто загинули люди й ми намагались знайти винних у цьому злочині. Певна кількість матеріалу нами була зібрана. З нами люди були досить відвертими у своїх свідченнях, бо ми були для них свої, чого не скажеш про слідчих Генпрокуратури чи міліції, які теж намагались знайти відповідну інформацію. З ними не дуже йшли на співробітництво, через події на Майдані. Правоохоронні органи тоді були на протилежній стороні. Люди після того, як дізнавались з ким мали справу, розуміли, що ми не поліція, не прокуратура, то вони досить відверто та в деталях розповідали нам чимало фактів. Багато також розповідали речей, котрі не мали стосунку до злочинів на Майдані, але будуть цікавими для істориків. З їхніх свідчень створювалась база даних.

Ще до того, як я потрапив до Слідчого комітету, група волонтерів робили розкопки в місцях ймовірного поховання людей, орієнтуючись на свідчення очевидців. Підтвердження не отримали. Але залишилось одне місце в районі Верховної Ради, яке тоді не вдалось розкопати, бо підійшла вода. Говорили про кількість жертв. Тоді мені називали десь близько 700 осіб загиблих. Була також інформація від медиків Майдану про загиблих, це була приблизно така ж кількість. Так що, Небесна сотня – це умовна кількість тих, хто поклав своє життя під час подій на Євромайдані. Чи будуть знайдені та покарані винні у цих злочинах? Ще тоді, перебуваючи в Слідчому комітеті Майдану, я говорив, що років 7-8 ніхто цим не буде займатись. Причина в тому, що розслідування було доручено правоохоронним органам, які самі, принаймні багато хто з них, брали участь в репресіях проти Майдану. Судді саджали у в’язницю, правоохоронці затримували, били, «Беркут» стріляв. Мені розповідали про одного беркутівця, який цілеспрямовано цілився по очах майданівців, моєму побратиму тоді вибили око. І було б неправильно думати, що їхні колеги, котрі проводили розслідування, будуть саджати своїх. Але я думаю, що ми таки дізнаємось правду. До речі, розповідали також, що на Майдані бачили «Беркут» із шевронами з триколорами.

Але пізніше з’ясувалось, що то виявляється з такими шевронами ходив «Беркут» із Криму, тобто там уже тоді готувались до окупації. І на Майдані вони уже були з шевронами такими. Після подій на Майдані, серед інших, паралельно займалась розслідуванням також спеціальна слідча комісія під керівництвом Геннадія Москаля. Певні матеріали були зібрані. Про це доповідав Москаль. Засідання проходило в стінах Верховної Ради. Я теж там був присутній. Навпроти мене сиділи двоє слідчих Генеральної прокуратури. І я був вражений, що вони про ці події знають менше, аніж в нашому Слідчому комітеті. Про деякі епізоди вони взагалі нічого навіть і не чули. Коли вони почали розповідати про свої версії, я запитав чи відомо їм щось про один з епізодів – стрільба «тітушок» по людях із-за щитів внутрішніх військ біля метро станції «Арсенальна». Стрільба велась з обрізів мисливської зброї. Сказали, що їм про це нічого не відомо. Але цікаво те, що після засідання ніхто зі слідчих не підійшов до мене й не поцікавився цим епізодом детальніше. Тобто я зрозумів, що є такий настрій, щоб це питання закрити й забути про нього. Я, звичайно, вірю у справедливість, але я не вірю в те, що найближчим часом будуть покаранні ті, хто вбивав людей на Майдані. Занадто багато винних у цих злочинах все ще при посадах. Вони не зацікавлені в їх розкритті. Тому, я не вірю, що найближчі кілька років принесуть суттєві зміни в цьому питанні. Але ж не вічно там будуть сидіти ті, хто зацікавлений у приховуванні реальної картини подій на Майдані 2014 року.

Згідно з офіційною статистикою з 18 по 20 лютого 2014 року на столичному Майдані загинуло 78 осіб, після 20 лютого – ще 20. Усі вони увійшли до списку «Небесної сотні». Волонтери-медики Майдану озвучують іншу цифру – близько 780 загиблих. Кажуть, що в цих цифрах вони не сумніваються, бо більша частина загиблих пройшли через їхні руки.