Коли вчитель музики прогнав Валентину зі шкільного хору, заявивши, що у дівчинки немає ні слуху, ні голосу, вона й гадки не мала, що колись стане композиторкою. І що її пісні лунатимуть у дитячих садках і на шкільних святах.

Вона й прізвище має таке, що зобов'язує бути творцем, – Майборода. А ще мешкає в мальовничому куточку Західного Донбасу поруч із лісом та річкою. Зветься цей куточок Булахівкою. Як тут не прокинутися літературному і музичному талантам? Вона звичайна сільська жінка, обтяжена домашніми клопотами, кухнею, городом, роботою. Але котра бачить свій головний сенс у створенні краси – за допомогою слова й музики.

Вчителька звинуватила її в плагіаті

- Творчий прорив у мене стався кілька років тому, - розповідає Валентина. – Якось я взяла до рук збірку Володимира Сосюри (український радянський поет - прим. авт.) і відчула в собі неймовірне натхнення! Чесно кажучи, в дитинстві, я вже пробувала працювати зі словом. Якось у восьмому класі, виконуючи творче завдання, придумала гумореску. І отримала за неї двійку. Вчителька звинуватила мене в плагіаті - мовляв, списало, хитре дівчисько. Мені тоді так прикро стало... Образа довго гнітила душу. Відтоді я довго не зважувалася писати. І лише нещодавно, завдяки українському класику, повернулася до поезії.

Римовані рядочки народжувалися з-під пера Валентини один за одним. Звісно, спочатку в них кульгали розмір і рима. Вона їх старанно шліфувала, і з кожною новою спробою її вірші ставали більш мелодійними і яскравими.

- «Якби я вміла малювати» - це був мій перший вірш, - продовжує Валентина Майборода. – Він трохи сумний, як і більшість того, що я писала й пишу. Лірика така і є - вона змушує серце стискатися, а душу плакати. Але є в мене і веселі твори. Загалом їх вже не одна сотня написана.

«Мої пісні для мене наче діти»

А потім ... Потім одних слів булахівській поетесі виявилося замало. І зазвучали в ній мелодії.

- Це теж сталося зовсім несподівано. Мої земляки, яким я показувала вірші, говорили мені, що їм не вистачає музичного супроводу, що вони схожі на пісенні тексти, - розповідає Валентина.

Одного разу в Мавринський школі (школа в давньому куточку сусіднього села Межиречі – авт.) проходив вечір поезії. Валентина була його почесним гостем. Учасники літературної зустрічі - місцеві дітлахи - здивували запрошену поетесу своїм проханням: мовляв, дозвольте нам ваші вірші заспівати? І заспівали - «Тополі», «Не сумуй». Ті мелодії вона зберегла. Було це навесні 2009 року. Відтоді поетеса з Булахівка стала писати пісні.

- Деякі вірші, що я їх створила раніше, я спробувала наспівувати, - каже жінка. - А нові пишу так: з'являється рядок, і одразу я йому знаходжу мелодію. Вона нізвідки береться.

Перша пісня Валентини Майбороди була про кохання. Та і як інакше, коли душа її - найтонша матерія. Вона чутлива й ніжна, всеосяжна й мрійлива. «Білий сад», «Рушничок», «Донечці», «Бабине літо»... Зараз у неї два десятка пісень. Є серед них ті, що треба виконувати з гітарою, є на два голоси - чоловічий і жіночий. Є романси.

- Найулюбленіші? - посміхається Валентина. - Я не знаю, вони для мене, наче діти - всі однаково дорогі.

Подруга - і вчитель її, і критик

Її пісні народжуються у найнесподіваніші моменти. Вночі та вдень, у лісі або полі, під час роботи на городі і на рибалці (є у Валентини таке нежіноче хобі!).

- Виринають у голові звідкілясь рядочки, і ти вже розумієш, що буде пісенька. Буває, я й спасти лягаю, поклавши під подушку записничок і олівець. Щоб не пропустити натхнення, - ділиться творчими секретами поет і композитор.

Тексти і мелодії Валентини Майбороди, на перший погляд, доволі нескладні й близькі до народної творчості. Але, мабуть, у цій зовнішній простоті і є їхня сила. Багатьох слухачів вони змушують плакати - це реальний факт!

- Звичайно ж, я не професіоналка, - зізнається Валентина. - Музику і слова пишу від серця. З нотами знайома не дуже, але тут мені якось допомогла моя близька подруга.

Про подругу варто сказати окреме слово. Її теж звуть Валентина, і мешкає вона в тому самому Маврині.

- Без Валюши не було б і мене, як авторки пісень, - впевнена поетеса і композитор. - Ми дружимо з нею вже років десять. І коли познайомилися, я ще віршів не писала. Валя - мій перший критик і вчитель. Вона мені підказує, наставляє, лає іноді. З нотами допомагає. Одного разу ми почали дуетом співати. Мелодію вона награвала на гітарі... Якби я видала збірку пісень, я б їх присвятила їй. Шкода лише, що через деякі життєві обставини наша співпраця завмерла.

Її «Сонячний зайчик» пролунав на всю школу

 Виступ дуету двох Валентин у школі Мавриного, лютий 2011 року

Її пісні вже тривалий час пробивають собі дорогу до широкого слухача. І шлях їх доволі тернистий - потрібні кошти для запису дисків і розкрутки. До речі, одна з найулюбленіших пісень Валентини Майбороди - «Сонячний зайчик» - вже є в цифровому варіанті. Запис зроблено кілька років тому в павлоградської студії. Виконує пісню 11-класниця з Мавріного.

- Я цю пісню готувала на свято останнього дзвоника для Мавринської школи, - каже Валентина. - Написала її навесні. І коли дівчинка з нею виступила, вчителі сусіднього села Межиречі захотіли, щоб я придумала щось уже для них. Може, до осені і з'явиться нова пісня на шкільну тему.

Одного разу піснями Валентини зацікавилися вихователі Мавринського дитсадка. «Ось ви пишете для старших дітей, а для маленьких у вас немає?» - звернулися вони до неї.

- І я написала дві дитячі пісеньки – «Сердитись хмаринка» і «Ми вже дітки не малі» - розповідає Валентина. – А тут зі школи телефонують: ці пісні саме про наших первачків! То було кілька років тому. Я й тепер не полишили писати пісні, але вже не так активно. На те є досить багато банальних причин. Тож, головним чином, концентруюсь на віршах. Маю вже шість пухких зошитів. Втім, іноді мої пісні звучать зі сцени. Нещодавно ми з моїм музичним керівником Сергієм Івановичем і його дружиною Любов`ю Сергіївною, теж моєю наставницею, брали участь у місцевому конкурсі. До речі, Сергій Іванович є тим самим вчителем музики, котрий колись давно відрахував мене зі шкільного хору.

Досі ніхто з великих професіоналів не оцінював творчості Валентини Майбороди. Можливо, як і в будь-якого таланту-самоучки, в її творах вистачає різних шорсткостей. Але хіба над цим не можна попрацювати? Коли є талант!

- Мені б хотілося, щоб мої пісні звучали з великої сцени, щоб співали їх красивими голосами. Мрію, що почують їх коли-небудь не тільки мої земляки, які живуть поруч зі мною, але і ті, хто виїхав з України і хто тужить в серці за рідним краєм, - зізнається поет-пісняр Валентина Майборода.

P.S.

Найдивовижніше, розповідає Валентина, що в школі на її музичних здібностях педагоги поставили хрест. «У дитинстві я мала проблеми зі здоров'ям і погано чула. При цьому мені дуже подобалося співати в хорі, а вчитель музики заявив, що у мене немає ні слуху, ні голосу. І вигнав - щоб не псувала загальну картину».

Наша довідка:

Валентина Майборода – село Булахівка, Павлоградський район

Освіту має – середню

В дитинстві хотіла стати – вихователькою, перукаркою або військовою

Працює – в сільському будинку культури

Своїми найкращими вчителями називає - Сергія Івановича Ганжалу і Любов Сергіївну Шереметьєву, а також свою подругу Валентину Миколаївну Чешенко

За знаком Зодіаку – Водолій

Має домашніх тварин – песика Алтая і кота Локі

Улюблений фільм – "Вечори на хуторі поблизу Диканьки"

Із задоволенням споживає – весняний салат

Вболіває – за українських футболістів

Читає – поезію Вадима Крищенка, Наталі Забіли, Володимира Сосюри

Хоче побувати – в Карпатах

Комфортно почувається – у Булахівці

Захоплюється – віршами, музикою, різноманітними сувенірними виробами, збиранням грибів ("На власні очі" вже писали про булахівську героїню)

Мріє – видати власну віршовану збірку, а виручені кошти віддати дуже дорогій для неї людині

У людях цінує душевну чистоту

              Олександр Шульга для tv-news.dp.ua