Відомий павлоградський активіст Юрій Марченко вирішив іти у велику політику. Він – кандидат у народні депутати по виборчому округу №36, самовисуванець.


Юрій є незрячим, має середню та дві вищі гуманітарні освіти. Всі три закінчив з відзнакою. Він є п’ятиразовим чемпіоном України по дзюдо серед спортсменів з вадами зору, лідер ГО «Характерник».

35-річний Юрій Марченко народився і виріс у Павлограді. Мама – лікар, на даний час завідує відділенням стоматологічної поліклініки, батько – військовий у відставці.
У 15-річному віці в Юрія почались серйозні проблеми із зором, тому закінчувати школу довелось в інтернаті для слабозорих в м. Одеса.

«Інтернат – це сувора школа життя. Він або ламає людей, або навпаки, загартовує. В моєму випадку сталось друге», – згадує Юрій.

По завершенню інтернату, він твердо вирішив, що інвалідність – не перешкода для досягнення нових цілей у житті.

«Вчився я добре, і зрозумів, що потрібно здобути професію, котра годуватиме мене та мою майбутню родину. Люди незрячі, в основному, займаються музикою, викладацькою діяльністю. Я закінчив музичну школу по класу акордеон. На той час я уже активно займався спортом і був у досить непоганій фізичній формі», – розповідає Юрій.

Він успішно (з відзнакою) закінчив два виші, здобувши спеціальність спортивний реабілітолог, психолог та медбрат- масажист.
Окрім того, серйозно захопився боротьбою дзюдо. Вважає, що саме цей вид спорту допомагає впоратись із труднощами, загартовує дух.

«Дзюдо – це не лише фізичний вид спорту, а й філософський. Справжній самурай – це не лише той, хто вміє битись, це лише одна рука, а друга рука – знання філософії, знання астрології, астрономії, географії. Якщо самурай не вмів написати вірша дівчині, то це не вважався самурай. Тобто, це має бути всебічно розвинена, гармонійна людина. Дзюдо – це боротьба не лише фізична, а й по життю, бо, по суті, ми постійно боремось зі своєю лінню, своїми комплексами, фобіями», – розповідає Юрій.

У цьому виді спорту Юрію вдалось досягти значних успіхів. Він є п’ятиразовим чемпіоном України по дзюдо серед спортсменів з вадами зору.
Активною громадською діяльністю Юрій Марченко почав займатись із 2014 року. Він став лідером ГО «Характерник», котра активно організовувала в місті протестні акції на захист різних верст населення.

«У 2014 році дві людини з моєї сім’ї пішли на фронт. Мені було незрозуміло чому, доки вони там воюють, ризикують своїм життям, захищаючи нас, тут, в тилу, все залишається як і було. І я хотів показати, в першу чергу, повністю здоровим людям на своєму прикладі, що якщо мені, незрячому, щось вдасться змінити в цьому місті, то їм тоді соромно буде сказати, що вони чогось не можуть зробити. Назву «Характерник» я взяв від козацької назви. Козаки- характерники вміли і лікувати, і воювати. Це були такі українські самураї. Хара – це чакра волі. Тобто вольові люди з певними знаннями. Звичайно, до справжнього характерника мені далеко, я на цьому шляху, але ще потрібно пройти велику дорогу. Це патріотична організація, вона створена для того, аби допомагати людям», – розповідає Юрій.

Каже, що для того, щоб змінити щось в країні замало одних акцій протесту. Адже люди, в основні своїй масі, інертні. Потрібні вагоміші важелі впливу. Саме це і мотивувало його балотуватись у народні депутати по виборчому округу №36.

«Ми зіштовхнулись із багатьма проблемами, піднімали їх, але розуміємо, що не маємо важелів впливу – ми піднімаємо питання, але влада не реагує. Потрібна влада у високих коридорах. Візьмемо, наприклад, питання по інвалідах, так, ми добились того, щоб люди з інвалідністю їздили у громадському транспорті без обмежень. Але для цього потрібно було пів року часу», – розповідає Юрій Марченко.