Журналіст і його приятель вирішили перевірити переказ давньої легенди

У Кочережському лісі, там, де Самара зустрічається з Вовчою і де легко заблукати без провідника, існувала колись криниця, а над нею стояв дубовий зруб. Подейкували, буцімто його встановив сам Устим Кармалюк, коли ховався тут зі своїми побратимами від переслідувачів.

А ще старі люди розповідали, начебто десь поблизу лісового джерела селянський ватажок сховав золоті монети, які забрав у родовитих шляхтичів. Ось тільки знайти ці скарби нікому досі не вдавалося... Приблизно так звучить легенда про «криницю Кармалюка», записана місцевими краєзнавцями зі слів нині покійного булахівського старожила Володимира Дудника. Переказ цієї легенди, яка дуже нагадує казку, я почув близько 10 років тому. Тоді ж і спробував із друзями віднайти у нашому краї сліди українського Робін Гуда. Як відбувалися ці аматорські пошуки, свідчать тодішні нотатки…

Орієнтир - «бабине коліно»!

Власне, почувши історію про кармалюковий скарб будь який пристойний дослідник лише всміхнеться: мовляв, спочатку доведіть, що Кармелюк бував у Придніпров'ї, а вже потім розповідайте про криницю і золото. Власне, чому б і ні? Адже якщо покопатися в біографії знаменитого ватажка, то можна і не таке припустити…

У провідники для своїх пошуків беру свого булахівського знайомого Дениса. Хлопець він розумний, добре знає тутешню топографію, до того ж, сам великий любитель пригод. З таким у лісі точно не засумуєш. Та й заблукати він не дасть. Усе наше спорядження – два гірських велосипеди, мій фотоапарат і дві пляшки мінералки – як тут без неї! У подорож «за скарбом Кармелюка» ми вирушаємо рано вранці. Орієнтиром нам слугує «бабине коліно» – народна назва крутого вигину русла річки Самари.

За одним із переказів, до «бабиного коліна» за старих часів приходили прати білизну молодиці із Кочережок. Із собою вони брали кошики, спускалися до мілководдя, підбирали подоли своїх довгих спідниць і починали велике прання. Чоловіки, які рибалили неподалік за поворотом («дідове коліно»), частенько піддивлялися за ними. Вочевидь, їм було на що дивитися! Друкований варіант легенди не містить точних координат кармалюкової криниці. Проте, близькі родичі В. Дудніка кажуть, що дідусь пов'язував її місцезнаходження саме з цією ділянкою лісу.

Ми звертаємо з асфальту на ґрунтовку і крутимо педалі в бік річки. Кілометр їзди Присамарськими хащами з їхніми запахами і звуками для мене, закоренілого городянина, справжній ковток свіжого повітря. Одного цього достатньо, аби повірити в мавок, лісовиків і яку завгодно легенду. Скільки століть, а може, і тисячоліть існує тут цей природний дендропарк – питання вже до фахівців. Хочеться вірити, що 200 років тому під Кочережками (а вони виникли ще раніше) знаменитому розбійникові з Поділля було, де сховатися від царських жандармів.

«Копнути б тут глибше...»

На півдорозі Денис пригальмовує. «Хочу показати дещо цікаве», – пояснює він, спішується зі свого залізного коня, ступає на узбіччя – і враз губиться в густих зелених зарослях. «Дещо цікаве» – це півметрової глибини рівчак, сім метрів у довжину і три завширшки. Із дна його стирчать молоденькі деревцята, на краю височіє здоровенний дуб. «На військовий окоп або укріплення не схоже, – розмірковує Денис. – Навіщо вони в лісі? Партизанська землянка теж інакше б виглядала. Одне зрозуміло – без людини тут не обійшлося». Зв'язок нашої знахідки з Кармалюком досить примарний. Минуло два століття, тож увесь лісовий ландшафт за цей час міг змінитися…

«Бабине коліно» – кінцева точка нашої «розвідувальної» експедиції. Криниця Кармалюка, про яку йдеться в легенді, повинна бути десь тут. Ми з Денисом зупиняємося на пагорбі перед річкою. Залишки чийогось кострища вказують на те, що ця місцина досить популярна серед мандрівників. Ось тільки криницею тут, схоже, й не пахне. Жодного хоч якогось, самого незначного натяку на стару копанку. Хоча вже згадуваний Володимир Петрович, який залишив після себе гарну легенду, зізнавався, що сам пив з кармалюкової криниці цілющу воду.

То лише перша спроба

Втім, у Булахівці, де він жив, нічого не чули про народного месника і його лісові схованки. Повертаючись до початку нашої недовгої подорожі, ми з моїм провідником завертаємо до Зінаїди Олександрівни – місцевої жительки, яка не один десяток років пропрацювала в Павлоградському лісгоспі і знайома з кожним квадратним метром Кочережського лісу. На жаль, порадувати чимось, вартим уваги, вона теж не в змозі. Скажімо, де росте єдиний у лісі кущ калини, вона показати готова, а що стосується криниці Кармалюка – тут вже вибачте. Походження таємничих рівчаків, які нам із Денисом не давали спокою, Зінаїда Олександрівна пояснює вельми прозаїчно: мовляв, це ще в радянські часи постаралися студенти дніпропетровського університету. Приїхали на місце, провели якісь свої наукові дослідження, викопали кілька окопчиків. Ми з Денисом лише зітхаємо: знайти підтвердження красивої легенди нам із першої спроби не вдається...

А тепер, що стосується ймовірності перебування Устима Кармалюка в наших краях. За вбивства і розбій непокірного кріпака, оспіваного в народному епосі як борця з соціальною несправедливістю, чотири рази карали каторгою. І всі чотири рази він втікав – із Сибіру на Правобережну Україну. Про маршрути слідування побіжного каторжника точної інформації немає. Але цілком ймовірно, що територію нинішнього Придніпров'я Устим Кармелюк перетинав, і не один раз. А раз так, то міг якийсь час жити і у нас. Історики кажуть, що за 25 років розбійництва український Робін Гуд так і не нажив собі статків. Після його смерті при ньому знайшли лише дев'ять рублів сріблом – усі його скарби. Решта пішла на підкупи, плату за притулок, харчі і різні послуги. А може, дещо подільський ватажок усе ж встиг приховати? Скажімо, в лісі під Кочережками? Де тече Самара, і ростуть вікові дуби...

Довідка:

Устим Кармалюк (Севастян Карманюк, роки життя: 1787 - 1835) – вихідець із Правобережної України. Радянські підручники згадують його як лідера селянського антикріпацького руху на Поділлі в першій третині 19 століття. Під його керівництвом виступало більше 20 тисяч повстанців. Через його геройську славу Кармалюка часто порівнюють з іншими відомими розбійниками та називають «українським Робін Гудом» та «останнім гайдамакою». Протягом 23 років боротьби загони Кармалюка здійснили понад тисячу нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздавали селянській бідноті.

За словами тих, хто знав або бачив Кармалюка, Устим був не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, дуже розумний лицар. Не любив грабіжників, сильно карав даремних злодіїв. Житель с. Гуменці Мисливський згадував, що одного разу Кармалюк відібрав багато золота у місцевого здирника і роздав бідним обідраним жінкам, що йшли дорогою. На прощання сказав:

«Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть… Як мене десь вб'ють, споминайте Кармалюка…»

Втім, інші дослідники називають Кармалюка кримінальним авторитетом, котрий наганяв страху не тільки на панство, але й на класово близьких йому селян.

У 1835 році Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутківський. Стріляли, говорить переказ, не кулею, а срібним ґудзиком – тільки так можна убити характерника, тобто чаклуна, яким вважали отамана. Тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. Поховали його в Летичеві (тепер Хмельницька область), де 1974 року на постаменті-валуні поставили 5-метровий пам'ятник.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua

Юридические услуги