Ще кілька років тому на зустріч зі школярами, студентами досить модним було запрошувати учасників Великої Вітчизняної. Ми поспішали встигнути поспілкуватись із останніми свідками тієї війни...

І чи думали тоді, що зовсім скоро з’являться нові учасники нової війни…..

На зустріч зі студентами Павлоградського технікуму прийшов в минулому працівник міськвиконкому, а тепер воїн АТО Валерій Тудвасєв.
Він уже рік прослужив на фронті і йому є що розповісти.

Ситуація в місті була досить хитка

Коли лише починались події на Сході, ситуація в місті була досить хитка. Іноді тих, хто виступав за сепаратизм було більше, аніж нас. Але все ж, нам вдалось переламати ситуацію. Ми вирішили створити об’єднання «Павлоградська Самооборона» і таким чином, дати відсіч тим росткам сепаратизму, котрі були у нашому місті. Ми виступали на мітингах, збирали людей, поставили блок-пости. Ми не допустили, щоб тут було так , як в інших містах Донбаса. То зовсім недалеко.

Те, що ми робили в місті із самого початку 2014 року , це було великою допомогою і саме тоді проявились патріоти місцеві. Стало видно, хто є хто у нашому місті. Тому що все це трималось на патріотичних почуттях. Так ми починали. Після того, як ситуація в місті стабілізувалась більш менш, ми почали думати про те, що потрібно іти далі на Схід захищати нашу країну.

Перебуваючи на блок-посту, я зустрів людей, котрі служили в батальйоні «Артемівськ». Ми розговорились і я подумав, а чому б і ні. Я взяв контакти, зв’язався. Це батальйон Дніпропетровського управління МВС. Пішов в управління пройшов медогляд, пройшов навчання. І у вересні 2014 року був уже в зоні АТО. Тоді багато наших хлопців пішли. Наші люди із Павлоградської Самооборони служать і в Айдарі, у ВСУ, Найціональній Гвардії, Добровольчих батальйонах, Правому секторі.

Я служив разом із добровольцями зі Сходу

Батальйон , в котрий я потрапив, він трохи відрізнявся від інших батальйонів, перш за все тим, що близько 70% – це люди із Донецької, Луганської областей. Вони об’єднались і створили батальйон «Артемівськ». Ці люди – патріоти. Із такими людьми мені довелось служити.
Війна, вона знаєте трохи не така, як про це пишуть у книгах чи показують по телевізору.
На перших порах саме Добровольчі батальйони, Нацгвардійці, Кульчицького, ВДВ – вони стримували перші атаки сепаратистів. Вони звільняли міста –Краматорськ, Слав'янськ, Артемівськ, Дебальцеве, Попасне. Саме на них все трималось. Зараз ситуація трохи змінилась. ЗСУ почали набувати сили і уже стоять на перших лініях. А тоді все було трохи по-іншому.

Перший бій, перша втрата

  Це вже було після першого примирення. Наша оперативна частина дізналась, що в одному із сіл розмістили свій блокпост, зайшли туди терористи, бойовики . І ми вирішили провести операцію по очищенню села. Уночі ми пішли туди . Для мене це був перший бій. Перед цим я два тижні тренувався стріляти із кулемета і коли командир запитав мене: “ Ти поїдеш? «. Я сказав, що поїду.

І так я поїхав у якості кулеметника. Вранці ми зайшли в село. Групи пішли на виїзди із села, перекрили там дороги. Ми стали на висоті , а решта зайшли в село. Бій почався раптово, якось неочікувано швидко. Стрільба, вибухи. . . Ми завдання виконали. Зруйнували блокпост. Потрібно було швидко виходити, оскільки могло підійти вороже підкріплення.   Ми прикривали наших хлопців і тоді по рації я вперше почув, що у нас є втрати. Тоді це було якось дико для мене .

Ми туди заїхали і на БТРі, вивезли нашого бійця. Ми його повантажили на машину . Приїхали в батальйон. Боєць іще був живий. Коли його перевантажували, перед тим, як померти, він показав жестом , що ми молодці. Він був задоволений нами , як ми виконали це завдання. Але він нас покинув, назавжди... Це був перший бій. І перша втрата. Хлопець був родом із Горлівки. І так я побачив першого загиблого в бою…

Ти не відчуваєш небезпеки

Після цього наш батальйон потрапив у Дебальцеве. Там уже була трохи інша ситуація. Там в основному були обстріли із мінометів , гаубиць. Таких прямих зіткнень, по суті, уже було. Бо уже війна велась позиційна. Коли потрапляєш під обстріл, то відчуття незвичні. Ти не відчуваєш небезпеки, коли їдеш – а від тебе справа, зліва розриваються міни. А потім, коли бачиш як осколки наскрізь пробивають будівлю, тоді ти уже починаєш усвідомлювати, наскільки це небезпечно.
Із Дебальцевого виходили теж із втратами. Троє наших бійців загинули, були поранені.

Чому сталась ця війна?

Коли я поїхав у Донецьку область, починаючи із Червоноармійська , потім у Попасній, Дебальцеве, Миронівському … Що мені кинулось в очі – це повна розруха. Причому в містах, в котрих не було війни. Чому сталась ця війна? Тому що люди, котрі були господарями на Донбасі, була Партія регіонів , потім Опозиційний блок, але це одні і ті ж люди, котрі були владою на Донбасі. І ця влада там була абсолютною. Вони нічого не робили для своїх людей. Зовсім нічого. Вони мали багато грошей. Вони отримували бюджетне асигнування. І нічого не робили для людей. Там велике провалля між людьми багатими і звичайними. Там будівлі, котрим багато років. Обшарпані. Там немає доріг.

Коли я приїздив зі своїм другом у Дзержинськ , то він сказав, знаєш тут такі руїни і якби я тут жив, то напевне теж «сепаром» став. Люди від безвиході .. те, що вони бачили тьму … вони почали шукати щось інше і коли їм хтось вказав цей шлях , то вони пішли цим шляхом. І плюс до того російський фактор – вони їх підігрівають, озброюють. І навіть наша область разюче відрізняється . Є там звичайно Донецьк, Краматорськ, Маріуполь, котрі розвинені і непогано виглядають, але решта … дрібні міста Дебальцеве, Попасна – це депресивні міста . Пияцтво, безробіття. Це справи не одного року. Із дня незалежності там для людей нічого не робилось. Тільки для себе. Партія регіонів, Янукович – вони всі грабували цей народ. Коли вони прийшли у Київ, вони почали грабувати країну…і що із цього вийшло ви бачили. Люди не погодились і стався Майдан.

Це тупіковий шлях

 Ситуація на Сході зараз законсервована. І як ця ситуація вирішиться і хто там буде господарем, невідомо. Не будемо прогнозувати, але коли ми даємо особливий статус цим регіонам, то керівники там залишаються ті ж. Вони нікуди не поділись. Як на мене, то це тупіковий шлях. Але там є патріоти. Навіть той факт, що в батальйоні, де я служив, 70% людей зі Сходу, говорить про те, що там є патріоти, є люди котрі не визнають цю владу. З ними потрібно працювати. Тому, коли навіть ситуація заморозиться на Сході на якийсь час, то я точно впевнений, що рано чи пізно ми прийдемо туди і ці люди будуть нас зустрічати. І ми будемо опиратись саме на цих людей.

Він відслужив і далі йому нікуди повертатись

Багато патріотів зі Сходу, котрі із батальйону пішли , коли відслужили термін, їм, по суті, нікуди було йти. У них уже немає дому. Вони все кинули – квартири, будинки, бізнес. От він пішов із батальйону, він відслужив. Куди йому діватись – немає ні сім’ї, ні дому, ні роботи. І держава має в першу чергу саме про таких людей турбуватись. Про тих, хто пішов звідти і воював на нашій стороні, про тих, хто наш. Саме на цих людей мають бути направлені програми реабілітації, придбання житла, працевлаштування.

За цих людей потрібно хвилюватись більш за все. Тому що іноді так відбувається, що і на заході країни, і у Києві багато людей переселенців, їм дають житло, турбуються про них, але це не наші люди, у них в голові сепаратизм. І вони втекли звідти , тому що стріляють. А про тих патріотів, котрі вийшли зі зброєю в руках захищати нашу країну, про них, на жаль, ніхто не думає. Вони зараз приїхали хто куди – в Харків, Київ, Львів. Хтось намагається будувати свій бізнес, хтось працевлаштуватись.

Другий фронт

Наше завдання – це другий фронт. Ми повинні зробити нашу країну квітучою, ми повинні побороти корупцію, ми повинні зробити реформи. Люди повинні захотіти звідти приїхати сюди. Вони повинні захотіти жити так, як ми живемо. Якщо ми будемо жити гірше , не будемо боротись на другому фронті, то нічого не буде. За кордоном ми нікому не потрібні. Ми повинні будувати свою країну. Вона унікальна, красива.

У мене зараз немає бажання зв’язуватись із політичними силами

Ще до того, як я пішов в АТО, я працював в органах влади і були тоді розмови про те, що я піду на вибори. Я повернувся і уже мені телефонували із двох партій, пропонували іти в депутати, але я відмовив їм. У мене зараз немає бажання зв’язуватись із політичними силами, будь якими.

А ось тепер подивіться, коли ситуація була хиткою, то її під контроль взяли бійці Самооборони. Ми вирішували все. Тому, мер, як такий, не вирішує цю проблему. Громадські організації, формування, вони з допомогою тиску, контролю можуть впливати на владу більше активно, аніж мер і депутати. Мер – то виконавча влада. Він виконує те, що вирішують депутати. На депутатів потрібно впливати. Я зі своїми друзями, колегами намагатимусь через громадські організації впливати на політику в цьому місті.

                                   Бесіду записала Тетяна Верба

 

Юридические услуги