У цьому місці по найкоротшій степовій дорозі до Павлограда подорожніх водила до ранку колами «нечиста сила»

Аби набратись нових приємних вражень, в пошуках екзотики ми їдемо у відпустку кудись подалі від домівки, не знаючи, що поруч з нами є варті уваги справжні перлини природного дарунку.

Балка Обід (з наголосом на першу літеру) маловідома, але варта зайняти гідне місце в переліку визначних місць Дніпропетровщини, поряд з відомим Мавринським майданом. Це не штучно зроблений руками людей, а створений природою унікальний витвір. У балці є загадкове місце, аномальне явище, яке чекає вчених дослідників краєзнавців. У цьому місці по найкоротшій степовій дорозі до Павлограда подорожніх водила до ранку колами «нечиста сила».

З-під самого вершечка схилів балки б’ють кілька потужних джерел зі смачною водою, якою втамовували спрагу пастухи. На одному з крутих схилів земля ворушиться і чорними хвилями напливає на зелену траву, і здалеку здається ніби зораною.
На іншому пологому схилі густо росте ковила та «кишить» сплутаними клубками зміїв, які ранньою весною вигріваються під сонцем. Висхідні потоки ще одного схилу освоєні дельтапланеристами.

На одному зі схилів у давні часи за переказами старожилів була стоянка татарського війська.

Розташована кругла, як чаша, балка, між полями колишніх колгоспів Дзержинського та Кірова. Затиснута з трьох боків крутими та пологими схилами, вона створює півколо у формі обруча чи рогача. Один кінець обруча впирається в ту частину села (по місцевому - Підлісся) Троїцького, яка ще в царські часи була заселена вихідцями з Росії, називалась Єлизаветівка. У 50-ті роки під час укрупнення Єлизаветівка ввійшла до складу села Троїцького. В народі її і нині називають «Руська». Переселенці, вочевидь, і назвали балку Обод, місцеві назвали на свій лад «Обід», а необізнані недавно назвали балку «Обідня».

Повз цей кінець обруча по невеличкому лісі протікає тиха спокійна степова, пересихаюча в деяких місцях, та дуже вертлява річечка Терса. З цього лісу на возах, запряжених волами, після війни були вивезені вікові дуби для відновлення спалених сіл Зайцеве і Водяне Синельниківського району. Опісля, під час весняних свят, поріділий ліс лунав піснями і музикою мешканців «Руської».

За лісом вздовж річки колгосп Кірова вирощував городину, буряки, коноплю, випасав колгоспну череду корів та коней, мав сінокоси. Посеред балки в озерах було багато риби.
Постійно змінюючи русло, Терса прямує до другого кінця обруча, що за три-чотири кілометри закінчується похилим полем колишнього колгоспу Дзержинського. На ньому, схожому на Ведмідь-гору, що в Криму, вирощувались зернові культури. Це дивне поле за 7 кілометрів можна помітити від двох балок, що виходять до дороги Павлоград-Роздори.

Терса обминає цю гору та село Привовчанське (в народі Береберівку), тому той кінець обруча зветься Береберівською горою. Поряд з нею на затишному південному, захищеному від північних вітрів схилі знаходився старезний сад, який називали Береберівським. В ньому до 60 років минулого століття ріс чималий покинутий виноградник, яблуні та груші, які в спеціально спорудженій печі сушили. Це туди в часи колективізації заблукала між очеретами 12-річна Марійка, батьків якої вигнали з тієї частини хати, яку вони винаймали. А сусідам, що її прихистили, пригрозили, що і їх розкуркулять. Мусили сусіди вивести дитину за двір, а охоронець саду нагодував і вивів на дорогу до Павлограда. Нині сад покинутий, але й досі на схилі ростуть рештки виноградної лози.

Ці землі разом з селами Троїцьке та Прусенівка (так тоді називалось Привовчанське) з 1856 року були у власності поміщика Дашкова та його зятя Батюшкова і сад, ймовірно, заснований ними, можливо, ровесник Лихачевського (нині Першотравенського парку).

Повз старий покинутий сад від «Руської» через балку Обід пролягла степова (колись з інтенсивним рухом) найкоротша дорога до Павлограда. По ній пішки і возами здавна долали найкоротшу відстань 12 кілометрів до базару мешканці села Троїцького. Памятають старожили, як останній з переселенців, привезений ще малолітнім на Павлоградщину, що незвично розмовляв російською мовою, будучи вже дідом, вранці мотався в Павлоград, щоб купити «газєту» і просвітити сусідів про декрети «Лєніна».

У суцільній пітьмі безмісячної ночі селяни виходили пішки босими (перед містом мили у Вовчій ноги і взувалися) на базар, щоб встигнути спродатися, купити гостинців і повернутися до обіднього доїння корів.

В очеретах між озерами та рівчаком у густому тумані люди часто блукали. Підозрювали, що там водилася нечиста сила, яка подорожніх людей збивала з дороги, закручувала, водила колами і повертала до тієї ж скирди, що вже проминули.

Запізнілого перехожого Зуба Федора Івановича, який повертався з Павлограда, добре знав дорогу, орієнтувався на гавкіт сільських собак, водило колами до самого ранку.
Голову тодішнього колгоспу імені Кагановича на «Руській» Пінчука Михайла Григоровича, який повертався з Павлограда на «бєдці», теж водила нечиста сила, і до сходу він не міг втрапити додому. Після цього з допомогою вірного пса, який чекав господаря на Береберівській горі, через загадкову аномальну ділянку балки голова колгоспу проїздив без блукань .
Тільки зі сходом сонця, як розвиднялося, дія нечистої сили зникала. Але чомусь нечиста сила не діяла на хлопців-допризовників, які ходили до береберівських красунь.
З верху схилів спускається в балку кілька ярів. Між Береберівським садом і крутим схилом, що зветься Гострий шпиль, з самого вершечка схилу з потужного джерела донизу стікає струмок.

Замулений, зарослий очеретом, він постійно шумить, булькоче, ніби говорить, і чути його на відстані. По обидва боки джерела росте лікарська рослина звіробій. Внизу покинуті рештки споруди для військових навчань, до яких з автодороги Павлоград – Роздори по межі між полями Дзержинського та Кірова, висипана дорога. По схилу Гострий шпиль висаджені впоперек терасами рядки абрикос, які весною покривають схил сліпучо білим цвітінням і ваблять пастухів та корів пахощами. Поряд по колу на широкому пологому схилі колишеться трава ковила. На цій ділянці схилу під весняним сонцем вигріваються кублами гадюки, тому туди ходити небезпечно, краще милуватися ковилою здалеку.

По наступному схилу від автомобільної дороги Павлоград-Роздори до низу балки Обід спускається яр, який називають балка Зінцева. Через бугор далі по колу знаходиться глибокий яр - балка Ясенова. Дуже круті, деякі прямовисні, схили густо заросли кущами терну, бузини та високими деревами, що ростуть з глибокого дна і їхні верхівки зрівнюються з дорогою понад яром. З темного, затіненого густою рослинністю дна з невидимого потужного джерела витікає сильний струмок, який широким руслом перекриває дорогу, що понизу Обіда створює незручності. За легендою, з цього яру в лихі часи на початку минулого століття виходили на дорогу розбійники, грабували перехожих на Великій дорозі і ховали там награбоване.

Старожили, чомусь зі сміхом, згадували, що один прохожий в розбійнику впізнав свого кума і той, на відміну від Шолоховського кума з роману «Тихий Дон», провів кума неушкодженим через пости своїх розбійників.

У часи війни в Ясеновій підпільники ховали зброю для боротьби з окупантами. Поряд з Ясеновою знаходиться ділянка з крутими прямовисними схилами, що називається Макартеча. Ґрунт на цьому невеличкому півколі теж ворушиться, ламається, чорними хвилями напливає на зелену траву і здалеку здається, що ділянка зорана. Далі по колу під боковим козирком крутої кручі, захищений від палючого сонця після сніжної зими сніг зберігався до травня, коли навкруги вже зеленіла трава.

Поряд на крутому схилі підносяться сильні повітряні потоки, де проводили тренування дельтапланеристи. Взимку зі схилів спускалися на лижах, а по кризі на замерзлих неглибоких озерах каталися на ковзанах.

За Макартечею до кінця обруча на «Руській» спускаються в Обід ще кілька крутих і пологих схилів без назви, які ранньою весною палають жовтим горицвітом, вкриваються крокусами і пахучим чебрецем. На одному з них загинув на крутому підйомі житель села Троїцького Іван Григорович Багач, його накрило коляскою мотоцикла.  Від кінця обруча, що на «Руській», до Береберівського саду у 80-ті роки була висипана гребля довжиною до 2 км. По обидва боки греблі були висаджені верби.

Місцеві гумористи назвали будівництво греблі «БАМ». По трубах великого діаметра з річки Терси потужним насосом залили водою балку Обід. Під водою опинились сінокоси, місця випасу приватної череди корів колгоспників і рідкісні цибулькові дикі гладіолуси ніжно-бузкового кольору, які називали «косарики» і які занесені до Червоної книги. Така меч-трава чи шпажник, яка ще римським воїнам служила амулетом, захищала від загибелі і сприяла перемозі.

Посередині водосховища для охорони був висипаний штучний острів. Водосховище для поливу та для розведення риби проіснувало недовго. Маленька річечка Терса не змогла забезпечити таку велику площу необхідною кількістю води, від поливу відмовились, а потім покинули і розведення риби.
Підмиті, зовсім невисокі береги водосховища стали причиною трагедії. Біля берега у воді помітили дитячу панамку, а потім витягли з води загиблу 3-річну дитину, яка сама прийшла до небезпечного берега, по безлюдній вулиці на краю «Руської», повз піщаної балочки для купання.

По самому вершечку схилів у 50-ті роки по краю полів були висаджені полезахисні смуги з пахучої жовтої акації, чорної смородини, абрикос і інших саджанців дерев.
Мандрувала по балці Обід група студентів Машинобудівного технікуму із завзятим мандрівником, головою Павлоградської Просвіти Миколою Федоровичем Пономаренком і з журналісткою  Тетяною Вербою. Нині дно водосховища та верби вздовж греблі висохли, заросли травою. Дорогою по греблі мало хто користується, але на карті колгоспних угідь колгоспу Кірова і досі числиться як «БАМ».

Балка Обід потребує уваги і порядного господаря, і тоді це мальовниче місце нашого краю стане цікавим туристам і його можна буде включати в туристичний маршрут по Павлоградщині.
                            Віра Борисова