22 травня – 161 річниця від дня перепоховання Тараса Шевченка
Біля пам'ятника Шевченку в Павлограді сьогодні зібрались члени товариства «Просвіта», мешканці міста. Присутні хором прочитали «Заповіт», заспівали «Реве та стогне Дніпр широкий», згадали факти з біографії Великого Кобзаря, поклали квіти до пам'ятника Тарасу Шевченку. Наостанку хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих захисників України, заспівали «Червону калину».
Олександр Лагно, вчитель історії
Я родом з Полтавщини. У нас до сьогодні зберігається традиція – портрети Шевченка висять поруч з образами.
Сьогодні мені хочеться сказати – спасибі Великий Тарасе, що ти був, що ти є і що ти будеш. І спасибі тобі велике, Тарасе, що я стою разом з тобою. Хай там як, але Україна давала і дає значущі постаті, особистості, які входять в історію.
Згадаймо Володимира Великого... Треба було мати сміливість, аби в той час запровадити християнство в Україні. Це, погодьтесь, сміливий, героїчний крок. Серед язичників встати і сказати, що Україна від завтра буде християнська. Чи мав героїзм Богдан Хмельницький, починаючи війну за незалежність України у 1948 році? Звичайно, так. Як вона закінчилась? Ну це вже не його вина. Це результат тієї боротьби і того становища, яке було в країні. Буквально тиждень тому ми поховали Леоніда Макаровича. Чи героїчний вчинок у 1991 році 24 числа проголосити незалежність України? Героїчний, хто б там що не казав. Ви знаєте, дуже легко на сьогодні судити його вчинки, де плюси, де мінуси, але йти не протореним шляхом, треба мати мужність.
А тепер повернемось до Шевченка, чи треба було мати мужність, щоб у 1840 році писати «Сон». І якщо простежити, то не за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві відправили його на 10 років. Навіть суд не визнав, що це якась революційна організація. Сказали, це культурно-просвітницька. Треба було мати мужність, щоб писати: «Кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте».
Історію України періоду з 16-го по 19 століття, можна вивчати за поезіями Шевченка – Гайдамаки, Тарасова ніч .....
Хто для мене Шевченко?
Минулого року я був у Північній Македонії, місто Скоп'є. Там стоїть пам'ятник Шевченку, місто Загреб – пам'ятник Шевченку. Я вже не кажу про Канаду, Бразилію, Австралію, де великі українські діаспори. Там, звичайно, є Шевченко. Тобто, Шевченко не тільки для України, Шевченко для всіх українців, які за межами України. І доки буде жити Україна, доки будуть жити українці, до тих пір і буде жити пам'ять про Шевченка.
Микола Заремба, голова товариства «Просвіта»
Шевченко для мене – це свята людина, щось таке на рівні з Богом. Коли мені було 18 років, я навчався в мореходному училищі. По завершенню мене направили у Владивосток. Це було 1973 році. Знаєте, що я з собою взяв? Я взяв з собою томик Кобзаря. Уявляєте, що таке Владивосток, пів року в морі, риболовний корабель. Половина екіпажу – колишні в' язні, по 20 років відсиділи. Пів року вони не прохмелялись, грали в карти... А я читав вірші Шевченка, він мене оберігав, мене ніхто не чіпав. Завдяки цьому я вистояв, не втратив силу духу.
Довідково
26 квітня 1861 року домовину з тілом Кобзаря було викопано із землі Смоленського кладовища, в присутності близьких друзів і знайомих поета покладено в іншу, свинцеву, і поставлено на ресорні дроги. 3 травня труна з прахом Шевченка прибула на землю України, в Чернігівську губернію.
Ще у 1945 році, важко захворівши і вважаючи, що вже не викарабкається з «обіймів кістлявої», Тарас Григорович написав свій «Заповіт».
22 травня 1861 року Шевченка перепоховали на Чернечій горі поблизу м. Канева Черкаської області. Могила мала вигляд кургану, згодом на ній поставили дубовий хрест. У 1939 році на ній встановили сучасний бронзовий пам’ятник.
Могила Шевченка має статус пам’ятки історії та монументального мистецтва.
Щороку 22 травня до могили Кобзаря з різних куточків світу приїжджають шанувальники творчості, поціновувачі його безсмертного таланту. На жаль, цьогоріч війна внесла корективи у цю щорічну традицію...
