Серед них є і ті, хто пройшов усі можливі наркологічні диспансери, приватні клініки, екстрасенсів. І цей заклад для них, як останній порятунок.
В реабілітаційному центрі «Нове життя», що в Павлограді, на сьогоднішній день перебуває близько сотні людей, чиє життя втратило барви і всякий сенс. У кожного із них своя особлива історія. Про те, як колишніх наркоманів повертають із наркотичної реальності журналісту tv-news.dp.ua розповів керівник центру Олександр Бобровник та його помічник Артем.
- В чому смисл структури реабілітаційного центру?
- Я сам із Першотравенська. За освітою медик. Приїхав сюди у 2010 році. Вживав наркотики. Батьки уже не знали як і чим мені допомогти. Потім познайомився із людьми. Сказали, що є такий реабілітаційний центр . Запропонували змінити своє життя. Поїдь і тобі допоможуть. І я приїхав . У мене не було ані грошей, ані одягу. В одних лише джинсах, у чужій куртці. Мене зустріли, запропонували де жити, що їсти, як могли наставляли, допомагали.
Розтлумачили , що мої проблеми духовні і тому вирішуються теж духовними методами. Говорили мені про моральні цінності, котрі я на той момент уже втратив. На реабілітації я був рік. Нікуди не їздив, нікуди не ходив. І я одужав, у мене з’явилось бажання жити. Мене знову прийняли мої родичі. Вони побачили мене зміненого, здорового, усміхненого, красивого. Я одружився. Але я продовжую допомагати іншим позбутись цього зла. У нас близько 20 чоловік уже пройшли реабілітацію, але залишились тут допомагати іншим. Смисл у тому, що людина, котра отримала свободу від алкоголю, від наркотиків, і повернувшись у суспільство, не відвертається від таких же людей, яким був сам . А просто говорить їм, що дивіться у мене все вийшло і у вас теж получиться.
- Скільки потрібно часу, або повністю позбутись залежності і почати нове життя ?
- Для реабілітації потрібно, умовно кажучи, рік. Дивлячись хто в якому стані потрапив до нас. Буває таке, що ми людину забираємо, вона взагалі уже лежача, ходити не може. Всі від неї відмовились. Було навіть таке, що на ковдрі сюди приносили . Знаєте , є таке поняття абстиненція, ломка. Це проходить дуже швидко. Упродовж одного місяця людина уже свіжа, здоров’я повернулось . Але зміна мислення приходять не відразу. Адже воно формувалось роками. Люди ніде не працювали, вживали наркотики. Когось доводиться вчити за собою доглядати, зуби чистити, прибирати речі за собою. Це тривалий процес. Багато хто через два місяці говорить, що все я протверезів, я можу жити, працювати і все . Але практика показує, що якщо людина не поміняла свої пріоритети, свої духовні цінності, то повернувшись у своє середовище, знову починає попереднє життя.
- Яка географія ваших «пацієнтів»?
- Дуже багато місцевих , є із Донецької , Луганської області , із Криму, Києва, Миколаєва. Один час ,ще до цих подій, були із Росії. Зараз немає.
- Як вони дізнаються про вас? Хто кого знаходить?
- По-різному. Багато хто після реабілітації їде додому і там його оточення бачить, що йому допомогло і просить, щоб і їх взяли на реабілітацію. Буває, що ми самі находимо. У нас є такий момент, коли ми просто їдемо, зустрічаємось із людьми, частіше із батьками, адже сам наркозалежний часто нічого не хоче, ніякого лікування, реабілітації.
- Що допомагає позбутись залежності?
- Віра. Взагалі наркоманам найчастіше кажуть, що ти межу переступив, і все, колишніх наркоманів не буває, ти ніхто і ніщо. Відмовляються рідні. А прийдучи в центр, ти чуєш слова віри . Це дуже сильно підтримує людину. Тобі кажуть, що все може змінитись. Бог допоже тобі у твоїй проблемі. Бог у тебе вірить і ми віримо. Давай пробуй. Тобто знаєте, це дуже сильний такий момент, коли тобі виявляють прийняття. Ти був людиною, котру батьки додому не впускали . Коли приходиш додому, а тобі кажуть, що не потрібно сюди приходити . Досить, ми з тобою уже намучились, натерпілись. Багато хто із нас уже дійшов до тієї межі, коли тобі говорили, що ти ніщо, що ти нікому не потрібен і багато хто із цим погодився і до себе так і почав відноситись. І тут раптом тебе приймають у свій дім, у своє служіння. Тобі довіряють, із тобою намагаються поводитись , як із дитиною, котра оступилась, заблукала.
- Чи так легко і просто все відбувається. Адже нерідко приходять люди деградовані? Чи здатні вони почути якісь слова, переконання, молитву?
- Багато чого відбувається. Це розповідати легко. Насправді це не так легко. Це і ночі безсонні, і істерики, і все, що хочеш. Тут надивишся такого. Коли гарячка буває … по три дні із ними сидиш не відходиш, тому що вони не тямлять, що роблять. Людина зривається – все нічого не хочу,відпускайте мене . Такі зриви бувають часто. Коли людина тільки приїхала, це буває майже завжди. Це починається десь на третій день і триває тижнів два. У цей час потрібно утримати людину тут. Не дати втекти і повернутись до попереднього життя. Ми ж розуміємо, що є законодавство, котре порушувати не можна. Але є момент, коли потрібно людину переконувати – годину, дві, три, розмовляєш, молишся, просиш. Знаєте , що таке сила переконання. Ми не медичний заклад, ми не надаємо медичну допомогу. Ми скоріш соціально- реабілітаційний центр. Ми допомагаємо людині повернутись у суспільство. Бо людина, котра залежна від алкоголю чи наркотиків, деградує. Вона кидає роботу, втрачає сім’ю і залишається одинокою.
Але відчуваючи таку турботу про себе, люди починають міняти своє мислення . Якщо люди можуть до мене так відноситись, значить я чогось вартий. А коли люди ще й не прості , а такі як Олександр Володимирович (керівник центру), котрого знають в місті як колишнього злочинця, наркомана і зірвиголову. І тут раптом ця людина здатна любити, турбуватись, займатись добродійністю. У тебе щось не зростається. Ти розумієш, що чогось ти не знав. Тобі говорять про те , що життя людське – то велика цінність.
- Чи всі, хто пройшов реабілітаційний центр повертаються до нормального життя?
- У нас 60-70% - це люди, котрі повернулись до нормального життя, створили сім’ї, стали активними членами суспільства. Звичайно, буває і таке, що після реабілітації люди зриваються , і другий ,і третій раз.
- Чи платне перебування в реабілітаційному центрі?
- Ми не беремо платню за саму реабілітацію . Пожертви виключно добровільні. Головне питання – харчування. Коли людина звертається чи її родичі про допомогу, то ми говоримо, якщо є у вас така можливість, то дайте хоча б на те, щоб людина могла харчуватись тут. А якщо людина не має такої можливості, то безкоштовно реабілітуємо. Із 13 сестер, лише 4 у кого батьки чимось допомагають.
- Тоді на які кошти ви живете ? Хто допомагає?
- Буває, що відгукуються підприємці. Допомагають. Буває, що самі приїздять і кажуть, що хотіли б нам допомогти . У нас є ще філіали по селах – Богуслав, Водяне (Юр’ївський район). Ми там винаймаємо приватні будинки . Беремо землю, щоб обробляти і прохарчуватись. Буває люди говорять, що ось вам будинок пустий, займайтесь, наводьте порядок . Будинки віддають занедбані. Ми там наводимо порядок, обробляємо землю.
- Як проходить день? Чи є чіткий розпорядок?
- О 8 ранку ми прокидаємось. Приводимо себе в порядок. Потім у нас читання біблії, молитви. Потім ідемо на загальну молитву . Потім сніданок. Після цього у нас є трохи вільного часу. У цей час хто чим хоче займається. Хто погуляє на вулиці, хто почитає. Потім іде семінар по вивченню біблії, слова Божого. Після семінару приходимо, проглядаємо конспекти і читаємо біблію до 14 години. А ще ми учимось молитись. Дуже важливо вміти молитись, щоб Бог почув вас. Потім обід. Після обіду прогулянка. У нас ще є таємна кімната. Це особиста зустріч із Богом. Ми туди заходимо по одному і говоримо Батьку про свої проблеми, потреби . Це час, коли ти один на один із Богом. Далі вечірня молитва, вечеря, потім дивимось відеопроповіді. І о 23-00 відбій.
- Які ваші найбільші проблеми?
- Найбільші наші проблеми – це податки і опалення. На останній сесії нам дали приміщення у безкоштовне користування, але сказали , що ми повинні платити податок на землю 51 тис. грн на місяць. Ну звідки у нас такі гроші.
Але офіційного паперу нам не показують. Ми добиваємсь, на сесії ходимо. Зараз просимо, аби виділили хоч якусь суму на установку опалення. Воно у нас відсутнє. Взимку обігріваємось пічками- буржуйками, а в цьому році установили пічку булер’ян.
Центр знаходиться у приміщенні колишнього дитсадка, котрий уже встигли трохи розікрасти. А тому батареї опалення там відсутні. Окрім двох найбільших проблем, дрібніших проблем у центра вистачає. Але, кажуть,що впоруються власними силами. Дрова заготовлюють в лісовому господарстві. Там їм дозволили вирубувати сухі дерева і у такий спосіб розчищати ліс. Ремонт сантехніки, електрики – все роблять власними силами. Кажуть, що серед них є різні спеціалісти. А двір охороняють два серйозні пси. Одного із них, видно, життя теж трохи побило. Не дивлячись на свою борцівську зовнішність, людей він страшенно боїться.
А його «колега по роботі» навпаки, людей не боїться, але не панькається із ними . Мало не покусав журналіста.
Бесідувала Тетяна Верба
