Друга світова війна кардинально змінила геополітичну структуру світу
Вступ
На момент написання цієї статті у Світі складається ситуація, яку дехто називає початком Третьої світової війни. На перший погляд виникнення подібного глобального воєнного конфлікту в 21 сторіччі неможливе, адже серед лідерів провідних світових держав ми зараз не знайдемо тих, хто в ньому був би зацікавленим чи, тим більше, його планував. Адже така війна може перерости в термоядерну, що покладе край людській цивілізації, принаймні – в сучасному вигляді.
Однак, досвід попередніх двох Світових воєн свідчить, що держави-учасниці теж такого не планували, а опинилися в числі воюючих сторін внаслідок низки збігів, прорахунків та «логіки війни», коли ця війна вже почалася. Пусковим механізмом обох Світових воєн можна вважати бажання деяких країн дещо «скоригувати» свої кордони: Франції – повернути Ельзас і Лотарингію, Німеччини – отримати колонії, Російської імперії – отримати Константинополь (Стамбул) і контроль над протоками Босфор і Дарданелли, Австро-Угорщини – вихід до Егейського моря, Італії – Трієст, Британії – німецькі колонії. Перелік далеко не повний, його можна продовжити. Практично всі учасники планували короткотривалі бойові дії на кілька місяців, але вже досить скоро розгорівся світовий воєнний конфлікт, який переріс у великі суспільні потрясіння, і який тривав трохи більше чотирьох років. В результаті Першої Світової Війни була суттєво перекроєна політична карта Європи – розпалися Австро-Угорська, Російська і Османська імперії, Німеччина втратила території та стала республікою. Такі зміни кордонів сподобались далеко не всім державам, що зазнали територіальних змін, а це створило передумови для наступної світової війни.
Перед Другою Світовою Війною картина була схожа, але значно масштабніша – Німеччина і СССР планували перекроїти ослаблену попередньою Світовою війною Європу, збудувавши за рахунок європейських держав, Німеччина - ІІІ рейх, а ссср – свою розширену до Ла-Маншу версію. Японія ж прагнула домінувати в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, створивши там «сферу процвітання», а президент США Франклін Рузвельт був не проти зробити свою країну учасником ІІ Світової, з огляду на те, що перемога «осі Берлін-Рим-Токіо» перетворювала американців на гарнізон цитаделі, який мав споглядати навколишній Світ через бійниці. Свобода мореплавства і торгівлі була б під сумнівом, і США повернулися б у політику ізоляціонізму, яка була характерна для епохи до Рузвельта, але Теодора (до початку ХХ століття). Обмеження торгівлі повернуло б економіку США в стан, який був би гірший за Велику депресію.
Почавши війну з Польщею, гітлер планував її, як локальну війну, але вже через два дні після початку бойових дій отримав велику Європейську війну, яка на кінець 1941 року, після Перл-Гарбора переросла у глобальний воєнний конфлікт. Якому судилось стати найбільшим збройним конфліктом в історії людства, що охопив майже всі континенти та залучив десятки держав. Його наслідки вийшли далеко за межі воєнних руйнувань і людських втрат, радикально змінивши політичну карту Світу, систему міжнародних відносин і баланс сил. Саме після Другої Світової Війни сформувався новий геополітичний порядок, який визначав розвиток світу впродовж другої половини ХХ століття. Які ж основні риси цього порядку?
- Формування біполярного світу
Одним із ключових геополітичних наслідків Другої світової війни стало утвердження біполярної системи міжнародних відносин. На місце зруйнованих і ослаблених європейських імперій (Великої Британії, Франції, Німеччини) прийшли дві наддержави — Сполучені Штати Америки та Совєцький Союз.
США уособлювали капіталістичну, ліберально-демократичну модель розвитку, тоді як СССР — соціалістичну, комуністичну. Однак, «соціалістична» та «комуністична» вона була хіба що за назвою. Якщо проаналізувати те, що відбувалось в СССР з точки зору виробничих та соціальних відносин, то можна зробити висновок, що це була суміш державного монополізму у промисловості, фактичного кріпосного права у сільському господарстві («колгоспи») і командно-адміністративної системи в управлінні. Ця командно-адміністративна система управляла практично всіма господарськими суб’єктами (підприємства, колгоспи) та у соціальній сфері. У цій системі практично був відсутній зворотній зв’язок – «якщо начальство сказало – треба «взять под козирьок і ісполнять» (це цитата). Моя трудова діяльність починалась у «пізньому совку» і я бачив, як це працює, на власні очі. Але система управління без зворотного зв’язку є принципово нестійкою до змін середовища і, зазвичай, або деградує, або руйнується, якщо умови відрізняються від розрахункових. А те, що відбувалось насправді, дуже сильно відрізнялось від описаного в писанині комуністичних ідеологів. Протистояння цих двох систем стало основою Холодної війни, яка визначила глобальну політику майже на пів століття. «Соціалістичний табір», отримавши поразку в Холодній війні, в 1991 припинив своє існування.
- Поділ Європи та “залізна завіса”
Європа стала головною ареною геополітичних змін. Після війни континент фактично був поділений на дві сфери впливу:
- Західна Європа — під впливом США та союзників, з демократичними режимами;
- Східна Європа — під контролем ссср, де встановлювалися соціалістичні уряди.
Цей поділ отримав символічну назву “залізна завіса”. Німеччина була розділена на ФРН і НДР, а Берлін став символом геополітичного протистояння, що особливо яскраво проявилося під час Берлінської кризи та зведення Берлінського муру. Спроба вирішити «Берлінську проблему» через ескалацію поставила ссср і США на грань термоядерної війни. Це загострення відносин між двома геополітичними таборами отримало назву «Карибська криза» і добряче налякало політичні еліти США і ссср, багато представників яких були не лише свідками, а й учасниками минулої війни. Карибська криза не ліквідувала протистояння між двома наддержавами, але вона перевела це протистояння у більш м’які форми – змагання у технологіях, наукових досягненнях, сфері культури. Була серед них і «гонка озброєнь», але накопичення зброї в розмірах, які здатні багато разів знищити нашу Планету – це, все ж, дещо краще ніж війна.
Однак, протистояння навіть у відносно м’яких, формах не могло тривати вічно. Виробництво зброї, у таких гігантських масштабах, проїдало матеріальні і фінансові ресурси, не давало вирішувати соціальні проблеми, які мають тенденцію стрімко накопичуватись. Для ссср такими були технологічна відсталість, хронічний дефіцит товарів і послуг, дефіцит продуктів харчування. Але найбільш руйнівним було слідування ідеологічним комуністичним догмам, які забороняли мати у приватній власності засоби виробництва. Без дозволу «центру» не можна було навіть налагодити виробництво модного взуття чи одягу, які були в дефіциті. «Палки в колеса» вставляли і в сільському господарстві – вирощувати городину на присадибних ділянках або в невеликих теплицях не заборонялось (заборонялось лише наймати працівників), але влада часто забороняла везти вирощене на продаж в навіть сусідній регіон. Це не давало можливість запустити конкурентні механізми в економіці, сковувало господарську ініціативу, позбавляло мотивації працівників. Продуктивність праці у промисловості ссср становила лише 50% від промисловості в США, а в сільському господарстві за даними комуністичної ж преси – лише 30%. Хоча такі цифри викликають певні сумніви. Бо в сільському господарстві в «совку» працювало близько 30 мільйонів осіб, що становило десь 20% від всіх працюючих. В США в сільському господарстві працювало 2-3% від загальної кількості працюючих. І вони годували не лише свою країну, але й продавали зерно в ссср. Така ситуація в економіці створювала передумови для поразки «соціалістичного табору» в економічній сфері, що зрештою і сталося.
- Занепад колоніальної системи
Війна суттєво ослабила традиційні європейські метрополії – Великобританію, Францію, Нідерланди, Бельгію, що прискорило розпад колоніальної системи. У другій половині ХХ століття десятки країн Азії, Африки та Близького Сходу здобули незалежність.
Цей процес:
- змінив глобальний баланс сил;
- призвів до появи Руху неприєднання;
- створив нові осередки напруженості, оскільки молоді держави часто ставали аренами суперництва між США та ссср.
В демонтажі колоніальної системи були, в першу чергу, зацікавлені Сполучені Штати Америки, яким для розвитку економіки необхідний був доступ до нових ринків збуту і джерел сировини. Після Другої Світової Війни були сформовані і закріплені у низці міжнародних документів правові та економічні засади нового світового порядку. Йдеться не про повну ліквідацію нерівності між державами, а про трансформацію колоніального панування у систему договірно оформлених міждержавних відносин.
Приведу кілька прикладів.
Так, в Атлантичній хартії проголошувалося право народів на самовизначення та відмова від територіальних змін без згоди населення. Особливе значення мав принцип рівного доступу до світової торгівлі, що безпосередньо підривало економічні основи колоніальних імперій.
У Статуті ООН антиколоніальні принципи були вперше закріплені в обов’язковому міжнародному договорі. Стаття 1 (п. 2) проголошувала самовизначення народів як основу міжнародного миру, а розділ XI покладав на метрополії відповідальність за розвиток самоврядування колоніальних територій.
Бреттон-Вудська система створила економічну альтернативу колоніальній експлуатації. Через МВФ і Світовий банк фінансування розвитку здійснювалося на договірній основі, що формально замінювало імперський контроль економічною взаємозалежністю.
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (GATT) ліквідовувала імперські торговельні преференції та закріплювала принцип недискримінації, який суперечив самій логіці колоніальних торговельних систем.
Через договори про дружбу, торгівлю і навігацію США визнавали суверенітет нових держав, але водночас інтегрували їх у власний економічний та безпековий простір.
- Створення нової системи міжнародної безпеки
У 1945 році була заснована Організація Об’єднаних Націй (ООН), яка стала ключовим інститутом післявоєнного світового порядку. Її головною метою було запобігання новим глобальним конфліктам і підтримання міжнародної безпеки.
Водночас були створені:
- Міжнародний валютний фонд (МВФ),
- Світовий банк,
які сприяли економічній стабілізації та відбудові зруйнованих країн.
Застосування США ядерної зброї проти Хіросіми та Нагасакі започаткувало ядерну епоху. Відтепер глобальна війна між наддержавами загрожувала знищенням цивілізації.
Це призвело до формування концепції ядерного стримування, за якої страх взаємного знищення став головним чинником запобігання прямому воєнному зіткненню між США та СРСР.
Після війни відбулися значні територіальні зміни:
- Німеччина була розділена і втратила частину територій;
- Польща змістилася на захід;
- країни Балтії були включені до складу СРСР;
- Японія втратила колонії та статус великої військової держави.
Ці зміни мали довготривалі наслідки й стали джерелом деяких сучасних міжнародних конфліктів.
Висновки
Друга світова війна кардинально змінила геополітичну структуру світу. Вона призвела до утвердження біполярного порядку, розпаду колоніальних імперій, створення нових міжнародних інституцій та формування ядерної логіки стримування. Багато сучасних геополітичних процесів і конфліктів мають коріння саме в післявоєнному переділі світу, що робить аналіз наслідків Другої світової війни актуальним і сьогодні.
Розпад ссср ліквідував біполярну модель світу, що ґрунтувалася на протистоянні двох наддержав — США та ссср.
Основні наслідки:
- США стали єдиною наддержавою (уніполярний момент 1990-х рр.);
- зник глобальний ідеологічний поділ на соціалістичний і капіталістичний блоки;
- втрата ролі супердержави москвою призвела до появи реваншистських настроїв в російському політикумі;
- російське керівництво не змогло втримати науково-технологічний рівень навіть колишнього ссср, спадкоємцем якого воно себе оголосило, не кажучи вже про якісь технологічні прориви, що можуть конкурувати з Заходом;
- вульгарне бажання «повернути в стійло» колишні республіки «совка» не сприяло появі якоїсь соціально-економічної моделі чи ідеології, яка була б привабливою для більшості населення колишніх «союзних республік»;
- виросло вже кілька поколінь, які не пам’ятають ссср, зорієнтованих на Європейський спосіб життя і Західні цінності.
Реваншистами було зроблено ставку на пропаганду «руZZкого міра» - вельми агресивної і суперечливої теорії, яку намагались активно просувати по всьому Світу. Однак, досвід війни і життя на Донбасі в 2014-2022 роках завдав удару практикою по цій теорії – позбавив ілюзій щодо російських намірів значну частину населення не лише в Україні, а і в усьому Світі. В цих умовах російське політичне керівництво не придумало нічого кращого, за повернення імперського статусу військовим шляхом. Війна точиться локальна, військові операції носять, в основному, тактичний характер. Але в ході цієї війни вже, по суті, сформувались дві коаліції, які борються за те, як має виглядати завтрашній Світ. З одного боку – російська федерація, Північна Корея, Іран і Білорусь, де панують авторитарні чи відверто диктаторські режими. Їх підтримують Китай, деякі європейські країни, що знаходяться зараз формально в іншій коаліції. Ця коаліція протистоїть авторитарним режимам і включає в себе Україну, країни Європи, Японію, Південну Корею і бачить майбутнє Світу в демократії. Авторитарні режими відчувають себе «обділеними» і прагнуть отримати своє «місце під сонцем», ведуть себе нахабно і агресивно. Сполучені Штати хочуть виступити в ролі миротворця – посадити воюючі країни за стіл переговорів, щоб укласти мир. Мир – це добре, але варто пам’ятати, що майже 70 років миру і стрімкого економічного розвитку після Другої Світової Війни в Європі є наслідком не умовляння агресора і не поступок. Більше того – саме умовляння і поступки привели Світ до Другої Світової Війни і десятків мільйонів жертв. До миру на наступні 70 років можна прийти лише зламавши хребет черговому палію війни, а не через нові «мюнхенські угоди». Зараз ще достатньо просто продемонструвати рішучість у захисті цінностей Вільного Світу. Якщо ж цього не зробити зараз, доводити свою правоту доведеться вже на полі бою.
Микола Осіпчук
