Праправнуки Олександра Васильовича Парманіна у день міста приїхали із Харкова на батьківщину свого знаменитого родича.
Олександр та Ігор мають інше прізвище – Манзон. Кажуть, що їх родовід від знаменитого родича іде по жіночій лінії.
З якою метою приїхали, про що дізнались, яку інформація зберігає про знаменитого родича їх родовий архів, які якості успадкували від свого прапрадіда? Про все це вони розповіли журналісту tv-news.dp.ua
Ми про свого знаменитого прапрадіда знаємо все, що відомо з інтернету і від директора Павлоградського музею Тетяни Ведмідь. Те, що всередині сім’ї – це якісь дрібні відомості. Сімейна пам'ять вона розповсюджується десь на його молодшого сина Андрія. Він наш прадід. А далі прадіда пам’яті зазвичай немає. Є небагато фото.
Але, що ми точно знаємо, так це те, що його прізвище неправильно вимовляють. Потрібно із наголосом на останньому складі. Тут всі називають неправильно. І ми хочемо відновити історичну справедливість і попросити павлоградців називати його прізвище правильно.
Він 25 років був мером. Ніхто ні до, ні після нього стільки для міста не зробив. Саме при ньому почала розвиватись промисловість, з’явився план розбивки вулиць, план Павлограда. Із 1892 по 1917 рік він був мером . Окрім того, якби по-сучасному сказали, був дуже гарним менеджером. Можливо своєю харизмою чи як міг привабити в місто інвесторів, хоча і сам чимало вкладав фінансів. Історичний музей Павлограда вважає, що його вклад у розвиток міста величезний.
Чи успадкували ми щось від свого знаменитого прапрадіда?
Ми підприємці, займаємось деревообробкою. Наш товар експортується у Бельгію, Італію, Англію? Проте відповідати своєму знаменитому прапрадіду важко і практично неможливо. Хоча він накладає декотрі зобов’язання і доводиться прагнути відповідати . Так сталось,що у нас всі покоління були менеджерами.
У нас цілих три родові гілки ідуть із Павлограда. Дружина нашого прадіда Андрія, сина Олександра Васильовича, родом із Павлограда. Її батько мав право голосу обирати міського голову. І він в тому числі обирав Олександра Парманіна. І потім через два покоління дружина одного із роду Парманіних теж уродженка Павлограда. Виходить, що дві бабусі у нас із Павлограда. Так що ми себе відчуваємо трохи павлоградцями.
Свій рід ми знаємо по одній із гілок до дванадцятого покоління. Зараз є архіви, де можна поритись. Все більше відкривається, викладається в інтерент. Прізвище Парманін ніхто не носить із родичів, бо ця рідня по жіночій лінії. Щоправда Тетяна Іванівна знайшла Парманіна Олега у Пітера. Він начебто теж із цієї лінії. Адже у нашого прапрадіда було багато братів. До речі, син Олександра Васильовича, наш прадід, закінчив університет у Харкові із золотою медаллю. Ми привезли її в музей показати.
Нам також відомо, що один із синів Олександра Парманіна жив у Болгарії. Він був педагогом-методистом. Ми зараз працюємо над дослідженням цієї гілки.
Ми привезли з собою фотографії синів Олександра Парманіна. І поділились ними із музеєм. На жаль, фото самого прапрадіда у нас немає. В музеї теж лише одна фотографія.
В музеї ми дізнались багато чого нового для себе про життя нашого знаменитого родича. Зокрема і дівоче прізвище його дружини.
Про павлоградські коріння нам розповідала ще наша прабабуся, коли була жива. Ми це добре пам’ятаємо, бо нам уже було років 14-15. Вона була родом із Синельникового. У дитинстві ми там часто бували. Тому сьогодні ще плануємо заїхати туди.
Історична довідка
В 1892 р міським головою Павлограда обрано Олександра Васильовича Парманіна, на той час купця 2-ої гільдії, який залишався на цій посаді протягом двадцяти п’яти років.
За час його діяльності, у місті відбулися значні події. Олександр Васильович велику увагу приділяв благоустрою міста, розвитку промисловості, народної освіти.
У місті відкрився міський банк, акціонерне товариство мукомольного та круп’яного виробництва, постійно діяла комісія Московського міжнародного торгового банку. Одночасно росла мережа загальноосвітніх установ: чоловіча та жіноча гімназії, приватні школи і училища, міське трьохкласне училище, початкова і церковно-приходська школа. Всього 12 учбових установ.
В 1896 р. було побудовано “Графський театр” на кошти сім’ї Голенищевих-Кутузових.
На початку ХХ ст. місто продовжує розбудовуватися. У 1912р. було відкрито приміщення нового залізничного вокзалу. В цьому ж році побудовано приміщення Міської Управи за проектом Павлоградського техніка Сави Якимовича Фетисова. С.Я.Фетисов накреслив план міста з 24 вулицями, 8 провулками, 4 площами. Центральні вулиці міста звалися Шалінська, Олександрівська, Дворянська, Харківська.
Розвивалося в місті культурне життя. У 1900 році один із старшин громадського зібрання – Д.Ф.Трушинський – став засновником музично-драматичного театру. Постійно проводилися танцювальні вечори, бали.
