Рівно 5 років тому Павлоград облетіла сумна звістка ― в зоні АТО загинув 42-річний боєць 93-ї окремої механізованої бригади Андрій Михайленко
Це був шостий павлоградець, котрий загинув на сході країни. 8 січня 2015 року павлоградці провели Героя в останню путь. На сьогодні одна з вулиць міста названа на честь Андрія Михайленка (колишня Чапаєва). Саме там проживав Андрій зі своєю сім’єю. Хоча процес перейменування вулиці проходив досить бурхливо. Знайшлось чимало мешканців міста, котрі були категорично проти того, аби назвати вулицю іменем загиблого бійця. Меморіальна дошка в пам’ять про Андрія установлена також на фасаді школи №3 Павлограда, в котрій він навчався. 27 червня 2015 року Андрій Михайленко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
В сім’ї Лідії та Петра Михайленків п’ятеро синів. Андрій був найстаршим…
Він народився 31 жовтня 1972 року. Хлопчик ріс активним, кмітливим, роботящим. Він поважав старших і дуже любив своїх батьків.
«Хлопці не цурались ніякої хатньої роботи. Вони мили посуд, підлогу, прибирали. Старшенькі, Андрій та Максим, навіть придумали графік чергування на кухні, бо бачили, що в мами багато роботи й потрібно допомагати. Допомагали також доглядати менших братиків», ― розповідає мама Андрія, Лідія Федосіївна.
Ще з дитинства в нього було багато друзів. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Без Андрія Михайленка не обходилось жодного шкільного заходу.
Він дуже любив, коли на шкільні вечори приходила його мама. Андрій обов’язково запрошував її на перший танець і дуже радів, коли вона брала участь в різних конкурсах під час таких вечорів. А серветка, котру Андрійко вишив власноруч і подарував на 8 Березня, вона зберігає до цього часу. Він не забував вітати своїх батьків з усіма святами.
Андрій закінчив павлоградську школу №3. Добре вчився, а тому по завершенню школи без проблем вступив до Павлоградського технікуму (нині Павлоградський коледж Національного технічного університету «Дніпровська політехніка»). Проте його більше приваблювали робітничі спеціальності. Тому, зрозумівши що обрав не ту професію, через місяць після вступу кидає технікум і йде навчатись на зварювальника в Західно-Донбаський технічний ліцей. Закінчивши його, працював за обраною професією на одному з підприємств ДТЕК Павлоградвугілля. Потім підземним гірничим в ШУ «Дніпровське». Звідти 4 квітня 2014 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Коли прийшла повістка з військкомату, то він не ховався, не намагався знайти причину, аби уникнути служби.
«Він нам сказав, що навіть і не думайте нічого робити, аби «відкупити» мене від служби. Я повинен захищати свою країну, своє місто та свою сім’ю. Як я потім буду дивитись в очі своїм донькам?», ― розповідає мама Андрія.
Він дуже любив своїх доньок, дружину та мріяв провести свою меншеньку в перший клас …
Андрій Михайленко мужньо боронив свою країну в зоні АТО з 4 квітня до 5 грудня 2014 року. Андрія поважали та цінували його побратими.
«Андрій був дуже чесним і, можна сказати, таким правильним, авторитетним, надійним і просто порядною людиною, а ще гарним господарником, щедрим… У нього було завжди все в порядку. Йому можна було довірити найважливіші завдання і він із ними справлявся», ― розповідає заступник командира взвода, де служив Андрій, Сергій Приходько.
Поважали Андрія і колеги по роботі
«У нього були «золоті руки», він завжди свідомо та сумлінно виконував поставлені завдання, працював на совість», ― згадують його товариші.
На запитання: «Як загинув Андрій?» заступник командира крізь сльози відповідає, що загинули хлопці страшною смертю.
«Загинув він страшно, дуже страшно… У них кімната була в закутку, і коли відкрили вхідні двері, то вогонь спалахнув ще більше, тяга утворилась. Вони згоріли заживо. Намагались гасити, намагались витягти … Вони не задихнулись чадним газом… Вони згоріли… До останнього Андрій кричав, що хлопці, гасіть… Я тоді теж отримав опіки, перебував на лікуванні в опіковому центрі Дніпра. Я був переконаний, що Андрій живий», ― розповідає Сергій Приходько.
Тієї ночі живцем згоріли шестеро бійців, разом з павлоградцем Андрієм Михайленком та тернівчанином Володимир Жеребцовим ще четверо молодих хлопців. 10 бійців отримали опіки. Від потрапляння ворожого снаряду загорілось місце розташування бійців. Сталось це 5 грудня 2014 року під селищем Піски, Донецької області.
Той час, коли Андрій служив на сході країни, для його сім’ї та батьків був дуже тривожним. Вони не пропускали жодних новини з лінії фронту та з нетерпінням чекали на вісточку від сина, аби хоча б почути його голос, знати, що живий... І він телефонував щодня. Аби не хвилювати батьків, говорив що все в нього добре. Лише братам розповідав про те пекло, що творилось там на сході. Адже Андрій був одним із перших, хто пішов захищати країну. А першим було найважче…
Коли востаннє приїздив у коротку відпустку, то сказав своїм братам: «Хочете вірте, хочете ні, але я більше не повернусь!».
Так і сталось. То було останнє побачення з рідними…
4 грудня 2014 Андрій зателефонував своїм батькам. Сказав, що все у нього добре. А вже о третій ночі його не стало…В Андрія залишилась дружина, двоє доньок та батьки.
За особисту мужність та високий професіоналізм, проявлені при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Андрій Михайленко Указом Президента України №311/2015 від 4 червня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеню (посмертно).
Пам’ять про свого випускника зберігає школа № 3 Павлограда. На фасаді школи установили меморіальну дошку.
Дошка із портретом Андрія установлена на будинку, де він ріс і де зараз проживають його батьки ― по провулку Чкалова, 8.
Щороку 5 грудня бійці, котрі служили разом із загиблими, у ці дні об’їздять могили побратимів, згадують товаришів, Піски та ту страшну ніч 5 грудня...
Довідково
На сході країни незалежність та суверенітет держави захищали понад 900 павлоградців.
22 мешканці міста та району загинули. Найстаршому з них було 48 років, наймолодшому ― 21 рік.
