Із павлоградцями, котрі несуть службу в зоні АТО, в добровольчому батальйоні ім. Джохара Дудаєва я зустрілась на мітингу – пам’яті за загиблими в зоні АТО. На мою пропозицію розповісти трохи про свою службу, вони люб’язно погодились. Але попередили, що розповідати можуть не все.
Хто служить в батальйоні?
- Добровольчий батальйон ім.Джохара Дудаєва інтернаціональний. В батальйоні служать грузини, кабардинці, ічкерійці, українці, в тому числі і павлоградці. Саме ічкерійці. Чеченці — то образлива назва, котру придумали росіяни.
Яке основне завдання батальйону?
- Завдання батальйону— допомогти Україні звільнитись від російської
окупації. Тим самим вони звільняють і свої країни. Коли впаде російська імперія, звільняться і займані Росією території.
(Під час нашої розмови хтось стукає у двеці автівки. Просить опустити скло. Потім дістає банкноту вартістю 100 грн і дає її бійцеві: «Візьміть, це вам на бензин»)
Ви знайомі із цим чоловіком, — запитую.
- Ні, бачу вперше. Такі випадки зараз нерідкі в Павлограді. Коли відразу все лише починалось, то люди боялись такі кроки робити. Лише сміливці могли ходити із жовто-блакитною стрічкою чи прапором на автівці. А тим більше, показати свою близькість із «бандерівцями». Зараз люди багато чого зрозуміли.
За рахунок чого існує добровольчий батальйон?
- Батальйон створений навесні минулого року. Існує він лише за рахунок волонтерів — одяг, військова амуніція, продукти.
Чи не збираються вас узаконити?
- Якщо узаконять, то буде так само як в регулярній армії — сидіть, глибше зарийтесь і у відповідь не стріляйте. А тут ми проводимо диверсійні роботи — пішли знищили три БМП російські за один вихід. Люди хочуть реальної перемоги, а не возні на одному місці. Ідіть, заховайтесь…
Але ж, і ваш командир комусь ви все-таки маєте підкоряється?
- Так, ми підкоряємося лише двом людям. Хто вони — то військова таємниця.
Ви раді, що зараз почнеться мобілізація. Ви зможе піти на ротацію.
- Ми не хочемо ротації. Ми хочемо перемоги. Тих, кого мобілізують, у них немає такого патріотизму, як у добровольців. Ті чекають ротації. 45 днів відбув і додому. І зовсім інша справа добровольці. В армію мають іти виключно добровольці.
А якщо заборонять добровольчі батальйони, що будете робити?
- Якщо заборонять наш добровольчий батальйон, то підемо в партизани. Є люди, котрі дуже хочуть знищити цю російську імперію, тому що вона дістала Грузію, Ічкерію. Будемо вести нещадну партизанську війну.
Кажуть, що в добровольчих батальйонах погана дисципліна. Що хочуть, те й творять, чи так це?
- У нас дуже строга дисципліна. Спиртне категорично забороняється і цигарки теж. Ну цигарки ми все ж палимо, десь ховаючись. Бо ічкерійці, коли воювали в горах, то кажуть, що росіян чули по запаху. По запаху тютюну, їжі. Ми коли ідемо в розвідку, то навіть нічого не їмо. Лише лимончик і чорний шоколад перебиває запах і їсти менше хочеться. Командир уже 23 роки воює. Він уже все знає. Його батька і доньку убили, сестра померла від розриву серця. Зараз із Європи син приїхав теж воює. Кинув інститут і каже, що за сестру відомстить.
Чи багато жінок служить в батальйоні? — звертаюсь до павлоградки Ольги (ім’я змінено).
- Ні, жінок ненабагато. Окрім мене іще дві жінки. Ми у разі потреби надаємо медичну допомогу, можемо бути водіями, коли потрібно. А коли потрібно, то можемо і нарівні із чоловіками вести бої. Є у нас і сімейна пара.
Чи не страшно жінці? Там же небезпечно?
- Страшно? Ні не страшно У мене таке життєве кредо — якщо суджено загинути, то загину, а якщо ні, то буду жити. Загинути можна і тут. Цеглина на голову упаде. Мені страшно сидіти вдома, коли там убивають наших побратимів. Я маю захистити своїх дітей. У мене їх двоє. Якби не було таких як ми , то в Павлограді давно було б теж саме, що й на Донбасі. Треба молитись, щоб воно не сталось...
