У травні 2015 року Президент України підписав закон про засудження комуністичного й нацистського тоталітарних режимів, за яким до 21 листопада місцеві ради мають ухвалити рішення щодо зміни «радянської» топоніміки в населених пунктах.
У який спосіб це має відбуватись? Чи правильно ми все робимо? І як це питання вирішували Європейські країни? Про все це журналіст tv-news. dp.ua побесідувала із Олександром Міновичем, автором багатьох статей на історичну тематику, дослідника історичних процесів в Україні.
- Що таке декомунізація? Зміна вивісок. Чи щось більше? Чи може назва вулиці, міста, пам’ятники міняти рівень сприйняття, впливати на свідомість?
- Для того, щоб відповісти на це запитання, потрібно нагадати і усвідомити, що таке тоталітаризм, що таке комунізм і що таке радянська влада. Мало хто задумується про це, мало хто систематизував, мало хто підвів якусь риску, що таке радянська влада. Я хочу нагадати, що радянська влада – це мільйони вбитих і закатованих, 25 млн репресованих до війни, 30 млн вбитих під час війни. Після війни були сотні мільйонів калік. Вони зникли в 46-47 роках на всіх вулицях, всіх міст радянського союзу, зникли безслідно . Це велика загадка історії і ніхто не знає куди подів їх радянський союз. Це величезні злочини. Що таке радянський союз,що таке радянська влада? Це концтабори, це Гулаг, це переселення народів , це придушення численних повстань з величезними жертвами. Це гоніння проти всякої віри, проти релігії. Це сотні тисяч розстріляних поляків, це Чорнобиль, це Афганістан, це постійні війни з усіма сусідами .
Радянський союз воював з усіма, без виключення, сусідами. Радянський союз брав участь майже у всіх війнах по всьому світу. Радянський союз насаджував злочинну ідеологію, яка у свій час привела до колосальних жертв в усьому світі. Це наруга над совістю, честю, над усіма чеснотами – батька змушували зректися сина , а сина зректися батька . Це сироти всіх політкаторжан, яких сотні тисяч, це пияцтво, алкоголізм, це цинізм , брехня і ще раз брехня. І ми хочемо цьому всьому поставити пам’ятники? Невігласи. Неграмотні люди, люди, які нічого не усвідомлюють, які нічого не читали з історії, їм хочеться залишити пам’ятники, їм хочеться залишити якусь присвяту комунізму? Але уявіть собі, що ваш сусід убив вашу сім’ю, зґвалтував дітей, спалив хату , а ви носите його портрет і кричите йому слава і осанна. Яка може бути мова для розумної людини – повинна бути декомунізація чи ні ? Однозначно повинна . І це не просто зміна вивісок. Це більше. Це відмова від того страшного нашого минулого, від якого не можна не відмовлятись. Тому що потрібно відмежуватись від страшного зла, рівних якому не було ніколи в світі.
-Тут із вами не можна не погодитись,бо то є факти. Якби комусь не хотілось цього. Але чому тоді ці закони викликають такий спротив у деяких політиків і пересічних громадян?
Моя відповідь дуже проста. Я згадав один гарний анекдот. Одну жінку похилого віку запитали які найкращі часи були у її житті . Вона відповідає, що найкращі часи були за Сталіна. Чому ? Бо за Сталіна я була молода і мене хлопці любили. Це і є відповідь. Якби це не було гротескно. Як би це не було у вигляді жарту. Але люди люблять свою молодість,бо і в концтаборі – то теж молодість, в Гулазі – це теж молодість . Бо люди , незважаючи на всі перешкоди, на всі страшні випробування все рівно живуть. І один із найкращих періодів нашого життя – це наша молодість. І ті, хто жили там, вони вже цю наругу пережили, її вже сьогодні нема і вони путають те, що було страхіття із тим своїм юним , молодим , дитячим віком , який все рівно приносив своє задоволення . Але сьогоднішньому молодому поколінню, які не жили при радянському союзі, якщо розказати , що натворив Радянський союз , вони повинні втікати і сахатись всього радянського , всього комуністичного і не бути з ним навіть і поруч.
-Але тоді що з ним робити із цим радянським минулим? Що робити із пам’ятниками Леніну, серпами, молотами. Немилосердно скидати їх і знищувати, чи домовлятись із владою про їх демонтаж , акуратне перенесення в якийсь історичний парк?
- Я не є прихильником якихось жорстких дій, бо всяка жорстка дія , викликає протидію. Більше того, якщо жорсткими насильницькими діями робити що небудь, то це «ведмежа послуга». Це значить збільшувати число прихильників Радянського Союзу, бо всяка насильницька дія, викликає протидію. Це значить, що частина тих, хто вагається , перейде на сторону прихильників комунізму і Радянського Союзу. Я думаю, що до питання знесення пам’ятників, чи зняття вивісок треба приходити дуже еволюційно, дуже поступово. Однозначно їх потрібно скидати , однозначно. Але потрібно це робити дуже виважено. Напевне ихіше потрібно це робити у тих регіонах , де прихильність до Радянської влади, до Радянського Союзу, до пам’ятників Леніна і Сталіна більша . Найкращий варіант – це вирішення проблем через органи місцевого самоврядування . Якщо місцеві ради будуть голосувати за зняття пам’ятників, табличок, то люди швидше змиряться із цим рішенням, аніж коли такого не робити. Я думаю, що в тих містах, де дуже багато прихильників Радянського Союзу , потрібно проводити якість опитування, якісь референдуми, бо силовий метод – це те, що уже робив Радянський Союз . Він теж ішов ніби то до найкращої цілі . Він теж ставив собі кращу мету , але робив це лише насильницьким шляхом. Ніякого досягнення мети не може бути насильницьким шляхом. Тільки добровільно, тільки за згодою , тільки через агітацію, роз’яснення. Тільки тоді воно піде. Але якщо десь на сході чи півдні переважна більшість хочуть Леніна чи Сталіна, то напевне потрібно ще потерпіти і переконувати людей, вести роз’яснювальну роботу і лише після того зносити.
- Якби до питань декомунізації ми приступили 24 роки тому, із дня Незалежності, то можливо Україна пішла б іншим шляхом? Чи це речі ніяк не пов’язані?
- Питання напевне кармічне. Я думаю,що цілком можливо. В біблії завжди дуже гостро стоїть питання поклоніння ідолу. Ідолопоклонство – це величезний гріх. Що таке пам’ятник комунізму? Це поклоніння молоху. Страшному ідолу, який пожер наших дітей , наших батьків, наших дідів. До речі, 24 роки тому на переломі історії, коли ми лише здобули незалежність, можливо було б легше скинути пам’ятники , бо люди тоді дійсно були проагітовані проти Радянського Союзу. Тоді було більше інформації і люди були шоковані від тієї інформації, яку вони отримали . З часом вони її забули і знову стали прибічникам Радянського Союзу, бо як я уже говорив, то була їхня молодість. Але, на жаль, 24 роки тому ми цього не знищили і того уже не повернути. Але мені здається, що якби скинули, то в країні не було б стільки негараздів , бо пам’ятники – то символ нашого ідолопоклонства. Як було раніше…стоїть на трибуні Брежнєв , а внизу демонстранти несуть його портрет . Це ж маячня, нісенітниця. Так не повинно бути. Це великий гріх. Відмежуємось від гріха, і у нас буде легша дорога.
- Опоненти законів про декомунізації, стверджують, що заборона публічного використання радянської символіки та встановлення покарання за це, а також засудження комуністичного режиму суперечать європейській практиці й обмежують громадянські свободи. Як тоталітарного минулого позбувались у Європі? Можливо нам є чому повчитись? Чи завжди там діяли дуже толерантно?
- Так, нам є чому повчитись і я думаю, що найбільш вдалий приклад – то Німеччина. Там, станом на кінець Другої світової війни , було чимало прибічників нацизму і гітлеризму. Вся країна піднімала руку вгору і кричала : “Хайль Гітлер». Але там застосована була сила. Були прийняті відповідні закони і насильницьким шляхом людей примусили відмежуватись від нацизму . Пройшов час і тепер навіть і старі люди, які були прихильникам нацизму , по-новому дивляться. Тому що фактично з них зняли зомбування. Зробили це силою. І коли людина роззомбувалась, то вона має можливість подивитись на явище з іншої сторони. Я повторюю, що не є прихильником будь-яких насильницьких дій , але історія говорить про те,що і насильницькі дії в Європі – в Італії, Німеччині, особливо у Німеччині, привели до дуже позитивного результату. І сьогодні Німеччина, на відміну від країн колишнього Радянського Союзу , не має вулиць ім. Бормана, Мюллера, нема пам’ятників Гітлера, нема символів нацизму і люди живуть нормальним демократичним, культурним життям. І треба сказати, що культура у
Європі, принципи гуманізму явно вищі, аніж у нас.
Польща, Литва, Латвія, Чехія, Угорщина та інші європейські держави давно визнали комуністичні режими злочинними, а також запровадили відповідальність за пропаганду їхніх ідей. За публічне використанні нацистської і радянської символіки в Угорщині можуть позбавити волі на строк аж до двох років . Так само комуністичну нацистську символіку під час проведення публічних заходів заборонено у Латвії та Естонії.
Бесіду вела Тетяна Верба
