Ельбрус – найвищу вершину Європи вони підкорили легко і просто , а далі взялись за вищий рівень складності – Казбек. Їм це теж вдалось
Павлоградців Павла Коновалова та його батька Сергія не можна назвати затятими шанувальниками гір чи мандрівниками. Ельбрус ― їхнє перше сходження на гору. Павло в минулому гірничий рятувальник, займався бігом, тріатлоном, дайвінгом. Каже, що так нерідко буває, коли один вид спорту переходить в інший, новий.
- Які моменти при сходженні на гору були найважчими, з якими труднощами зіштовхнулись?
- Звичайно, що це не просто. Потрібно постійно бути сконцентрованим, уважним. Дається взнаки розріджене повітря. Відсотковий вміст кисню на висоті такий же, але оскільки повітря розріджене, то його кількість менша. От коли вночі лягаєш спати втомлений і відразу засинаєш, проте щогодини прокидаєшся, бо організму не вистачає кисню. Вдень теж давалось взнаки навантаження. У нас були тримісні намети. Спочатку, коли ще не велика висота, розбивали намети на траві, це прекрасно, без проблем. Далі гори покриті снігом, і ми повністю закопувались в снігу, ховаючись від вітру та негоди. Погода там змінюється дуже різко. Інколи через туман нічого не видно, все як в молоці. У цьому випадку повністю довіряєшся інструктору. Ну про те, що відсутні побутові зручності, це навіть не обговорюється, це само собою. Я не вважаю, що це важко. Для мене найважче та найголовніше – знайти гарний колектив.
- Що значить гарний колектив? За фізичними якостями чи психологічною сумісністю?
- Фізична підготовка теж важлива, але головніше психологічні моменти. Всі втомлені, бувають роздратовані. Не повинно бути такого, що хочу те чи цього не хочу. Ми всі працюємо на колектив. Треба тримати себе в руках, навіть якщо щось не подобається. Не панікувати. Мовчки взяв пішов і зробив. Тобто, з розумінням потрібно до цього ставитись. Якщо комусь щось не подобається, в конфлікт не вступати. Якщо ти цього не хочеш робити, добре я за тебе це зроблю. Такі стосунки мають підтримуватись. Бо якщо виникає конфлікт, то краще від цього нікому не буде. У нас була гарна команда.
- Гірські маршрути на Ельбрус і Казбек чимось відрізняються?
- Ельбрус і Казбек ― це найскладніше з простого. Ельбрус ― найвища гора Європи, проте сходження на неї простіше, за категорією складності ― 1-А, Казбек за складністю підйому має категорію 2-В. Всього в горах 5 рівнів складності. Казбек небезпечний каменепадом та чималою кількістю гірських розщілин. Проблема в тому, що їх не видно, вони покриті снігом, туди легко можна потрапити. Тому небезпечно йти не підготовленою групою без інструктора. Інструктори прокладають маршрут якомога далі від таких місць. Окрім того, Казбек має крутіший підйом і два льодовики, тому більше часу займає сходження. На Ельбрусі легше ще й тому, що він більш популярний, там уже багато різних комерційних моментів ― купа готелів, де можна заночувати. Можна, наприклад, піднятись на підіймачу до рівня 3800 метрів, там переночувати в готелі, потім тебе довезуть до висоти 4800 метрів і залишається всього 800 метрів вверх піднятись. Відмітитись на вершині. Є й такі. Але такі експерименти погані, бо організм не адаптований, все швидко відбувається. Людям буває погано. Запорука успішного сходження ― акліматизація, поспішати повільно.
- Що обов’язково потрібно взяти з собою в гори?
- Сходження на Ельбрус та Казбек займає днів 4-5. Потрібно взяти з собою запаси їжі, води на всі дні та на випадок непередбачуваних обставин. У нас в комплекті були газові балони, пальники для приготування їжі, кухонне приладдя. Гаряча їжа ― вранці та увечері. Вдень, як правило, це ковбаса, сало, сир, шоколад. Поїли на ходу та продовжуємо рух. Рюкзак на початку важить близько 30 кг. А потім потихеньку стає легшим. З собою також беремо гірське спорядження ― льодоруб, трекінгові палиці, комплект зимового одягу, намет, мотузка. А ще обов’язково потрібно захопити з собою захисний крем для обличчя, бо дуже легко згоріти від сонця, навіть коли навколо лежить сніг.
- Чи є якість особливості пересування в горах? Чого не можна робити та чим це небезпечно?
- Перше правило гірського туризму ― піднімайся вище, ночуй нижче. Не можна різко набирати висоту. Організм повинен адаптуватись. Бо інакше через нестачу кисню може виникнути гірська хвороба. Перші ознаки ― це якась хаотична метушня, відсутність апетиту, відмова від води. Але якщо навіть немає апетиту, все одно потрібно поїсти, попити. І постійно чай. Багато води потрібно пити. Піднятись можна за день, проте цього не варто робити. Тобто, в ідеалі це виглядає так: зранку вийшли, набрали 500-600 метрів, зупинились, установили намети. Потім іще метрів 100 висоти набрали, тобто пройшлись, прогулялись, щоб організм відчув більшу висоту, а потім назад спустились. Організм уже відчув до чого йому завтра готуватись і внизу потихеньку відновлюється, відбуваються всі процеси акліматизації. Дуже важливо йти в гори з досвідченим інструктором, а не самостійною групкою охочих підкорити вершину. Інструктор добре знає всі небезпеки, які можуть підстерігати ― каменепад, розщілини. На шляху з підвищеним рівнем складності пересуватись лише у зв’язці. Так простіше, у випадку потрапляння в розщілину, витягти, підтримати, не дати впасти. Останній день при сходженні на Казбек, ми постійно пересувались у зв’язці. У цьому випадку чим більша кількість людей у групі, тим безпечніше. А ще потрібно слідкувати, щоб не обморозитись і не отримати сонячні опіки. Варто також пам’ятати про те, що сили потрібні не лише для підйому на гору, але й для спуску з гори.
- Які відчуття на вершині найвищої гори Європи?
- Відчуття таке, що ти впорався, ти дійшов, гордість. Краєвиди, звичайно, дивовижні, проте коли йдеш, то не можеш ними насолодитись, бо потрібно уважно дивитись під ноги, концентруватись, не відволікатись. Сходження на гору відбувалось влітку, в кінці червня цього року. Піднімаємось ― все зелено, потім видно місцями трохи снігу, далі повністю лід, сніг. Тобто, за день можна побачити три пори року ― літо, осінь, зима. Водночас, присутнє якесь розчарування, що ти це зробив і все ― пора йти назад. Окрім того, я не врахував, що потрібно економно витрачати сили. Я дійшов до вершини ― все чудово, починаємо спускатись вниз і я розумію, що абсолютно немає сил і настрій ― для чого це потрібно. Другий раз, коли піднімались на Казбек, то було простіше. Ну дійшов, і дійшов. Перший раз більше задоволення. Мені якось легко все це давалось.
- Чи були якість незвичайні, можливо навіть кумедні моменти, котрі здивували, запам’ятались?
- Так, були. Біля підніжжя Ельбрусу до нашої групи прибився якийсь безпритульний пес. Ми його трохи підгодували та думали, що він там і залишиться чекати наступних туристів. Проте, він нас не залишив. Пес легко та просто піднявся з нами на самісіньку вершину і так само легко, спустився вниз. Я думав, що я такий крутий. А тут собака за шматок ковбаси … Так що в нашій команді було 8 чоловіків і 9-й пес.
Місцеві розповідають, що років 30 тому один чоловік хотів збудувати профілакторій біля підніжжя Ельбрусу. Там джерело лікувальної води ― Нарзан. Він викопав котлован, зробив басейн. Потім у чоловіка плани змінились. Будівництво припинилось. А басейн так і залишився. Місцеві приходять купатись в басейні з Нарзану. Ми теж купались. А з джерела, що б’є поруч можна набрати води.
Було таке, що заходиш прямо в хмару, тоді нічого навкруги не видно, допоки не вийдеш із неї. Якось я відчув досить незвичайне явище. Було щось схоже не сніжну крупу. Я одяг капюшон на голову та відчув, що начебто крупа по вухах б’є. А виявляється, то електричний розряд, схоже, як буває, коли одяг наелектризований. І різкий запах озону. Це таке незвичайне явище.
- Яку наступну вершину плануєте підкорити?
- Ну, не так щоб обов’язковий план, але, можливо, колись… От є вершина Монблан. Вона вважається колискою альпінізму в Європі. Висота ― близько 5 тис. метрів. Це класика ― якщо ти займаєшся альпінізмом, то повинен бути на Монблані. Можливо, колись і там побуваю. Для того, щоб потім сказати, що я був на колисці альпінізму.
