Після закінчення Дніпропетровського механічного технікуму молодий спеціаліст Микола Кириленко отримав направлення на Павлоградський механічний завод. Свою трудову діяльність він почав із посади токаря.
З того часу пройшло 43 роки. Зараз Микола Костянтинович Кириленко – головний технолог Павлоградського механічного заводу. Він пам’ятає завод і в найкращі його часи. Напередодні Дня машинобудівника журналіст tv-news.dp.ua зустрілась із ветераном підприємства.
- Яким був завод 43 роки тому?
- У 1972 році після закінчення Дніпропетровського механічного технікуму за направленням я приїхав на Павлоградський механічний завод. Згодом без відриву від виробництва закінчив інститут за фахом і допрацювався до головного технолога заводу. Трудову діяльність почав токарем. Родом я із Покровського району, із села. Я Микола із села. Так мене називали в технікумі.
На початку моєї трудової діяльності на заводі дуже багато було збудовано – нові цехи, корпуси. На першому майданчику будувались, на другому. Було допоміжне господарство. Воно і зараз є, але уже не в тому стані, який був.
- Які роботи виконував тоді завод? Чим займались Ви?
- Через півроку роботи токарем, мені запропонували роботу інженера-технолога механічної обробки. Близько 25 років я цим і займався , в цеху, котрий виконував механічну обробку деталей, зварювання , випробування… Потім мені запропонували роботу у відділі головного технолога - конструктора. Це засоби технологічного оснащення. Що виробляв завод? Ми тоді належали міністерству загального машинобудування. Що робили? Тоді недопустимо було про це говорити. Я буду говорити про товари народного споживання. Універсальну кухонну машину «Мрія». Вона користувалась попитом. Дуже гарна і міцна була машина, не те, що зараз – гарний дизайн і ніякої міцності. Під кінець своєї діяльності у цеху, я займався станками із числовим програмним управлінням. Це станок, котрий працював у режимі, що задав йому програміст. А робітник там присутній як оператор. Найперші появились фрезерувальні станки, потім токарні Це було у 80-х роках.
- Як працювалось при легендарному Віталію Шкуренку?
- Дуже сильний чоловік був. Я з ним близько не працював, але іноді доводилось зустрічатись. Він був суворий , але справедливий.
Якось я прийшов до нього попросити допомогти придбати автомобіль , гроші були, а от придбати тоді було проблемно. Він запитав, а що у вас грошей не вистачає? Добавити? Та ні, кажу, гроші є. А він мені і каже, ви не за адресою, молодий чоловік, я не розподіляю на підприємстві автомобілі. У нас є профспілка, у вас є керівник – начальник цеху. От з ними і вирішуй це питання. А потім через декілька днів зателефонував мені головний інженер, виявляється директор йому поставив задачу, і через місяць я отримав автомобіль. Це зараз були б гроші , купити можна, а тоді можна було тільки на ринку бувший у використанні.
- На які часи припадає пік розквіту заводу?
Пік розквіту заводу припадає на кінець 80-х років. Тоді на підприємстві працювало більше 10 тис чоловік. Був державний план , державна програма. Це все було при Шкуренку. Люди працювали із різних куточків СРСР. Багато працювало із Красноярська, із Ростовоської області, Челябинська. Коли я прийшов на підприємство, то тут працювало значно менше людей, аніж через 10 років. І житло будувалось. Шкуренко будував. Палац культури, плавальний басейн – то все він . Він без проектів їх будував. Отримав догану , але потім все узаконили. Селище процвітало. Житло будувалось і за допомогою комуністичних суботників. Щоправда зараз це все загинуло.
- Коли і чому почалось згасання підприємства?
Після Шкуренка, директором заводу став Романов . Почалась конверсія, роззброєння. І пішло все на спад. У військовій частині у Миколаївській області стояли на озброєнні наші ракети, і за 2 місяці ми їх розібрали.
Підписали договір із Америкою. Вони тут в офісі на «Міськгілці» сиділи і я з ними працював. При Романові я був провідним представником заводу і ми з ними спілкувались, як проводити конверсію. Завдяки їм, я побував на Хімзаводі. А так нас туди ж не пускали. Ракети, із котрих витягли ступіні і утилізують на Хімзаводі, то теж у нас робили.
- Що для вас День машинобудівника? Які спогади виникають?
- Приємні спогади у мене пов’язані із минулими роками. Хоча, коли конверсія почалась, ми багато чого почали виготовляти. Екскаватори, навантажувавачі , самосвали, зернозбиральні комбайни фірми «Claas»т сумісно із Німеччиною робили. Ми близько 350 комбайнів зібрали. А потім програма закрилась. Багато чого довелось робити , спробувати за час трудової діяльності. Все згадується. Скільки людей повз пройшло, молоді. Скільки студентів на ноги ставив, котрі дипломувались і я ними , як батько рідний опікувався. Проте найприємніші спогади пов’язані все-таки із минулими роками. Зараз згадувати нічого. У нас навіть немає державного замовлення. Був один час напівкомерційний проект «Морський старт» сумісно із Норвегією. Із плавзасобу з океану запускали космічні кораблі. Але все це позаду.
- Чи довелось у важкі для підприємства часи робити якість речі, не властиві для завода?
- Зовсім недавно ми завершили процес виготовлення електровоза . Це вже років два пройшло із того часу. Ми каркаси кабін варили. Для нас це дуже не властива була робота. Важко було. Я поїхав на спеціалізоване підприємство «Луганськтепловоз». Вони займались цим до нас. Я подивися як вони працюють, браку було маса, а у нас не було. Тому що у нас був досвід виготовлення серйозної техніки і до цієї роботи теж відносились серйозно. Із нами працювала одна Дніпропетровська фірма. Вони проектанти цих модульних кабін . Якось я запитав у їх водія, котрий перевозив обладнання, чи гарні ми кабіни робимо, а він каже дуже гарні. Я кажу, та ваша справа возити,а в кабінах ви не розбираєтесь. А він каже та ні, я туди їх привожу російські в сторону , а павлоградські на конвеєр, тому що у них «дрова». Оце я згадую дуже часто . Це було не так давно, але зараз ми цього не робимо. Робили і в Грузію, і в Росію. Зараз уже і стосунків із Росією немає. Перспектива була і за кордон робити, але зупинився процес.
Цьогорічний Днь машинобудівника завод зустрічає із колективом у 558 чоловік (раніше їх було 10 тис.) із відсутністю державних замовлень. Але дуже сподіваються , що все-таки щось зміниться і на заводі знову закипить робота.
Бесіду вела Тетяна Верба