З прадавніх часів в Київській Русі були байкарі, музики, кобзарі. Їх запрошували і на весілля, і на похорон.
Обрядові дії наших предків завжди супроводжувалися піснями і співали їх посвячені люди. Такою народною співачкою можна назвати нашу землячку Олесю Чайку.
В одному інтерв’ю з дніпропетровським журналістом на питання «Чи є серед ваших пісень улюблена?», Олеся відповіла: «Моя улюблена пісня – Україна». Її творчість відома в осередках козацтва, в громадах Української Православної Церкви, у колах рідновірів. На Національному Радіо України протягом року лунали кілька пісень Олесі Чайки, ще вона авторка двох збірок поезії і прози – «Вінчана з сонцем» і «Слово-зброя». Можливо, моя зустріч і розмова з нею стане цікавою і для читачів. З дозволу Олесі я скористалась диктофоном.
– Олесю, розкажи про себе. Хто ти? Поетеса, співачка, філософ?
– Я – бард. Певно, що три в одному (посміхається).
– Що стало першим кроком до творчості і коли? Скільки ти створила пісень?
– Першим кроком до творчості стали три акорди (знову всміхається). А якщо серйозно – то зустріч з Олесем Бердником, який приїздив до Павлограда у 1995 році. На той час у місті існувало езотеричне товариство «Дхарма», яке і запросило його. Люди позаочі називали нас сектою, а очолювали «секту» Тетяна і Дмитро Ніжельченко. Завдяки їм, до речі, багато хто з павлоградців, і я в тому числі, стали на шлях духовного розвитку. Велика їм подяка за все.
Скільки у мене пісень? – пару років тому було близько ста, зараз не знаю, - думаю про якість, а не кількість. Навіщо їх рахувати? До Книги рекордів Гіннеса не прагну (знову посміхається), головне, що людям вони до серця і їх співають.
– Чому ти Чайка?
– Моє творче ім’я має подвійне значення. Перше – у мене є улюблений герой роману Ричарда Баха «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон». Образ вільного птаха – це символ свободи і неосяжної думки. А друге – (це вже окрема історія) – коли я жила і працювала у Києві, зустрівся мені на Хрещатику дід з бритою головою і сивим чубом, і сказав, проходячи поруч: «Будеш чайкою». А я йому у відповідь: «Я і так вже Чайка, Олеся», на що він таємно посміхнувся і мовчки пішов далі…
З часом я зрозуміла, що він мав на увазі, – чайками називали козацькі човни. Через 8 років мене прийняли до Війська Запорізького низового за статутом Берегині.
– Що надихає тебе творити, звідки ти черпаєш енергію?
– Творити надихає саме життя, а енергія – вона всюди і у всьому, її джерело невичерпне, аби тільки наші думки були чисті – енергії достатньо для всіх. Все дуже просто – хто прагне Любові – нею і сповнюється, от і все.
– Чи ситуація в країні впливає на твою творчість? Яким чином?
– Так, впливає, ще й як! До речі, до теми – зустрічаю нещодавно свою стару знайому. Вона теж пише вірші, але російською. Погомоніли трохи, і потім вона видала мені: «Знаешь, сейчас надо «гнать патриотизм» и будешь на слуху». Сумно і огидно…
Так я, виявляється, «гоню патриотизм» вже 20 років! Тільки оприлюднювати свою творчість особливо не прагнула. Але зміни в Україні змінили і моє життя. Я опинилась у гущі подій на Майдані, і, все, що там відбувалось – червоними краплями болю лягало у вірші, пісні… А далі – війна. І знову все крізь серце ллється у Слові.
– Олесю, я знаю, що ти приймаєш участь у благодійних концертах, співпрацюєш з волонтерами, виступаєш у шпиталях, лікарнях. Як сприймають твої виступи бійці, чи потрібно це їм і навіщо тобі? Чому у соцмережах про твою діяльність небагато інформації?
– Все, що я роблю – то поклик мого серця. Свою діяльність не афішую в інтернеті, бо вважаю це некоректним по відношенню до поранених воїнів, але іноді хтось викладає фото на ФБ з моїм ім’ям, тоді воно автоматично з’являється на моїй сторінці. Чесно кажучи, живу в режимі онлайн-життя, хай мене вибачають друзі віртуального світу. Окрім поїздок, працюю ще з новими піснями, шкода, що часу на все не вистачає.
Чи потрібні мої пісні хлопцям, які повертаються з пекла живими? Вважаю, що потрібні. Що як не добре слово і пісня для душі може підтримати людину?
Як сприймають мене в шпиталях – про це можуть розповісти тільки ті, хто чув мене, а я … Я бачу іноді чоловічі сльози, які від мене не ховають. Ховати свої доводиться мені. Але скигління – справа не козацька. Віра у відродження України – ось головні ліки у моїх піснях для поранених бійців, і для тих, хто їх слухає.
В країні криза: людей треба підтримувати, надихати один одного, і не тільки тих, хто повертається з АТО. Зараз людям треба не сваритися між собою, а об’єднуватись, якщо ми хочемо жити в мирі і злагоді.
У взаємодії внутрішнього і зовнішнього світів будується життя. Всі проблеми і війни – це дзеркало внутрішнього світу людей, які заражені агресією та ненавистю. Взагалі – все в нашому розумі. Хочемо жити краще – що ми для того робимо? Зрозуміло, що зміни починаються з самого себе. Працюючи над собою – змінимо і ситуацію в країні. Тільки прагнемо і діємо! І ще додам, що для великих змін треба мати велике терпіння, – і будують нову хату, як відомо, на камені, яким є віра. То ж чи віримо ми в Україну?
Я маю сміливість промовити: Україна і Бог для мене – тотожні, тому моя віра в Україну незборима, як віра в Бога. Саме це я і стверджую у своїй творчості.
– Що для тебе патріотизм?
– Патріотизм – це святе почуття любові до всього сущого – до сім’ї, до свого міста, держави. Патріотизм – це власна гідність, щирість, безкорисливість. Знати історію свого народу, вивчати рідну мову, традиції і звичаї – це теж патріотизм.
– До мене надійшла інформація про акцію «Україна-Тібет», яку ти провела рік тому. Що то була за акція?
– О, ця подія для мене майже містична! У збірці «Слові-зброя» я розповідаю про неї, але як і за яких обставин народилась ідея акції, можливо, поки що не варто говорити. Якщо коротко і по суті: пророцтво тібетського лами про духовне відродження України, що було оголошено ним у Києві в 1972 році, здійснюється. На цю тему проводяться дослідження.
Олесь Бердник, зустріч з яким стала для мене доленосною, провідник Української Духовної Республіки (УДР), був на аудієнції у далай-лами у середині 80-х, він також привіз з Гімалаів цю добру вість. Минуле і майбутнє мають зв'язок з сьогоденням. Тому у темряві політичних негараздів, духовних і фізичних випробувань, я звертаюсь до всіх людей нашої багатонаціональної держави: «Віримо в Україну!»
Розмову з Олесею Чайкою (Оленою Андруською) вела Тетяна Верба
До речі
19 листопада 2015 року о 16.00 у Павлограді, в приміщенні БК Кірова, відбудеться авторський вечір Олесі Чайки, присвячений 20-річчю її творчості і другій річниці Революції Гідності. Вхід вільний – воїнам АТО і українцям у вишиванках. Диски і книжки автора можна придбати у фойє після концерту.
