В Україні 14-го лютого святкують день святого Валентина, покровителя закоханих
Проте немає жодної достовірної легенди, чому саме це свято пов’язують з Валентином. Зрештою, якщо навіть воно колись мало релігійний підтекст, то сьогодні його цілковито втратило, перетворившись на свято комерції.
Принаймні так вважає Благочинний Павлоградського церковного округа Павло Бурлай.
«Святий Валентин є, пам’ять про нього вшановується 13 серпня. У нас в Соборі є ікона священномученика Валентина. А от 14 лютого у святцях у цей день немає св. Валентина. Історія про те, що св. Валентин когось повінчав і є покровителем закоханих – це всього лише легенда, нічим не підкріплена в релігійних згадках. Святий Валентин до Дня закоханих немає ніякого стосунку. Тому ми вважаємо, що це комерційне свято. А кохання воно має бути щодня, а не лише один раз на рік», – розповів священнослужитель.
А тим часом День закоханих в Україні набуває все більшої популярності. Водночас, навіть закохані про святого Валентина в цей день згадують рідко, а на всіх вітальних листівках, сердечках та сувенірах зображені Купідони й Амури. У цей день заведено дарувати коханим квіти, цукерки, інші приємні подарунки та освідчуватись в коханні. Що це за явище – кохання? Що коїться в головах закоханих? Відповіді на ці питання з давніх-давен і до нашого часу шукали та шукають біологи, психіатри, психологи, сексологи та вчені соціальних наук. Біологи кажуть, що кохання – це викиди в мозок гормонів задоволення та заохочення. Вчені соціальних наук з цим не погоджуються. Для них кохання – то витвір суспільства, що має покращувати людство в цілому та особистість зокрема.
Павлоградці теж не погоджуються з тим, що вони закохуються лише завдяки гормонам. Кажуть, що кохають душею та серцем, а не нейромедіаторами-гормонами.
Дмитро, 30 років
- Кохання – це коли людина хоче й готова віддавати частинку себе, частинку чогось матеріального своїй другій половинці, при цьому, не вимагаючи нічого для себе. Кохання – це коли навіть затятий егоїст віддає, не чекаючи щось навзамін. Можливо, з роками це бажання зникає, з’являється звичка, але на початку стосунків саме таке бажання виникає, принаймні в мене.
Анна, 35 років
- Кохання – це бажання турбуватись, піклуватись, віддавати. От, наприклад, купила я собі ручку, вона мені дуже подобається, але я готова її подарувати комусь, віддати своє. Можливо, вона йому й не потрібна. Це теж прояв любові. Це не самопожертва, в коханні не може бути жертв. Іноді можна просто триматись за руки, іноді просто мовчати, бути поруч, торкатись, дивитись на цю людину. ..
Ніна Іванівна, 60 років
- Без кохання люди не повинні пов’язувати свою долю. Буває, що будують стосунки на вигоді. Але такі стосунки не тривалі й не можуть бути щасливі. А в моєму віці кохання – це турбота, підтримка, відповідальність один за одного.
Ірина, 50 років
- Кохання – це самовіддача, відданість, не вимагаючи нічого навзамін. Це безкорисливість, бо коли ми починаємо говорити, що, мовляв, я для тебе стільки роблю, а ти для мене ні, чи запитуємо за що ти мене кохаєш, то це вже стає предметом торгів. Кохати просто тому, що ти є, тому що ти такий зі своїми плюсами й мінусами. Я тебе кохаю просто тому, що кохаю…
Психолог Павлоградського психоневрологічного диспансеру Анна Вірясова вважає, що кохання – це поєднання біологічно-фізіологічних, психологічних процесів та соціальних факторів.
- Кохання – це дуже широке поняття й одного чіткого визначення не існує. Кожне визначення, яке є, воно правильне. Так, присутні якісь хімічні реакції. Є гормони, які виділяються та які відповідають за задоволення, прив’язаність до різних людей. Це такі біологічно-фізіологічні поняття. Присутній також соціальний фактор – людина не може жити одна, без пари. Любов – це те, що допомагає поєднуватись і як сім’я, і як певні групи за уподобаннями, і як суспільство в цілому. Любов вона різна. Тобто є любов батьків та дітей, любов до Батьківщини, до природи, до Бога. Це різні поняття, хоча ми все це називаємо любов’ю. Для когось важливо більше віддавати, для когось більше приймати. І якщо ми говоримо про пари, про стосунки між чоловіком та жінкою, то якщо обом зручно в цих стосунках, якщо вони від цього отримують задоволення, то це їхнє кохання, воно таке як є, воно правильне. З цими почуттями, діями, реакціями людина повинна відчувати щастя. Це така природна тяга людини. Якщо ж у стосунках один або обоє страждають, або коли це залежні стосунки, від яких починають хворіти, відчувати себе самотньо, то така форма любові потрапляє в категорію патологічної. Це не може бути нормою. На початковій стадії стосунків в організмі відбувається чимало різних біохімічних реакцій, чимало гормонів виділяється. Це можна порівняти з невротичними станами, йде відмежовування від реального світу, дереалізація. В цьому стані в людини навіть дійсність інша, вона живе лише іншою людиною. І якщо це все накладається на емоційну неврівноваженість людини, то можуть бути досить сильні емоційні реакції – сцени ревнощів, істерики… Такі прояви кохання не є нормою, це є відхилення від норми. Це вже індивідуальні особливості людини.
Психолог Олена Михайлова вважає, що кохання – це щоденна і наполеглива праця.
- Кохання – це дія. Тобто, що для тебе кохання? Лежати на дивані та мріяти про те, що от я її кохаю. А що я реально роблю для цієї людини? Адже важливіше не сам факт кохання, а те, як я проявляю це почуття до людини. Я турбуюсь про нього, готую їсти, погладжу спинку. Ну це так, умовно. Щось іще роблю, щоб він гарно виглядав, щоб йому було приємно. Тобто створюю якийсь комфорт, я щось роблю для цієї людини. І тоді виникає питання, а що кохання для мене? Що я хочу від цієї людини. Як я зрозумію, що він мене кохає? У всіх це по-різному. Для когось – це турбота. Для когось прояв кохання – наприклад принести шоколадку, або подарувати квіти. Умовно. Це моє розуміння кохання. Коли ми переносимо наші почуття на рівень дії, тоді ми можемо зрозуміти що для мене є кохання, як я його виражаю для іншої людини, як я розумію, що мене кохають. От наприклад, ти привітав мене з Днем народження й тоді я розумію, що ти до мене не байдужий. Але для цього я маю сказати про це, от мені було б приємно, щоб ти мене вітав чи періодично телефонував. У кожного цей прояв виражається по- своєму. Комусь приємно по спинці погладити, а іншому ні – ти мене не чіпай, ти мені краще теплі шкарпетки зв’яжи. Людина має відчувати, що потрібно іншій людині, та зі своєї сторони заявити, що для неї приємно, а що ні. От коли ти будеш робити те чи те, то я буду точно знати, що ти мене кохаєш. Комусь важливо говорити про це постійно, а комусь не потрібно слів, а краще цукерку принеси. Або зустрінь мене з роботи й піднеси сумки, тоді я буду розуміти, що ти мене кохаєш. Коханий чоловік має знати про це. А не сидіти на дивані й ображатись, от він мене не зустрічає з роботи, а він, можливо, і не здогадується про те, що для тебе це так важливо. Я лише недавно усвідомила, що кохання – це великий труд. Адже вогнище пристрасті з роками згасає. І щоб це вогнище не погасло зовсім, ми маємо підкладати туди дрова. А дрова – це і є конкретні справи та дії. Тобто не тягнути на себе ковдру, а накривати кохану людину, робити щось гарне, приємне. Все на рівні дії.
Кохання з точки зору релігії – це жертовність, милосердя, розуміння. Так вважає протоієрей Павло Бурлай, Благочинний Павлоградського церковного округа.
- Є багато визначень, що таке кохання. В церковному розумінні Бог – є кохання. Ми створіння Божі й найвища наша чеснота – це любов. Любов у самому широкому розумінні – це жертовність, милосердя, розуміння, бажання зробити іншому краще, ніж собі. Любов між людьми в сімейному стані – це готовність заради ближніх жертвувати собою. Це найвища радість, найвище щастя, коли з людиною добре, коли від неї нічого не потрібно окрім неї самої й коли заради іншої людини готовий пожертвувати чимось і навіть собою.. І це не пусті слова. В сімейному житті – це щоденна жертовність. Коли він робить щось не так, то вона не повинна сваритись, а молитвою та любов’ю вберегти його, врятувати від гріха, погибелі. Ми в таїнстві вінчання кажемо, що вже для чоловіка немає інших жінок, для жінки немає інших чоловіків, лише один для одного, двоє людей стають однією плоттю. Тому церква завжди благословляє шлюб, трепетно відноситься до нього. Ми вінчаємо лише максимум два рази. Третій раз уже не вінчають людей. Коли люди по 6 разів одружуються, то це великий гріх. Гірше ніж блуд чи скотолозтво. Ми повинні ще з дитинства виховувати сімейні цінності, щоб потім у житті було менше помилок. Любов дійсно може врятувати світ. Буде любов до Батьківщини, то ми не будемо забруднювати своє довкілля, не будемо викидати пакети зі сміттям понад дорогою, смітити в лісах, будемо дорожити своєю країною, намагатись зробити її кращою.
Довідково
Згідно з останніми маркетинговими даними, День св. Валентина за обсягами продажів упритул наблизився до Різдва. Так що у Валентина є стовідсотковий шанс стати беззаперечним лідером. До речі, в мусульманському світі це свято не надто вітають, а, приміром, у Саудівській Аравії взагалі існує табу на всю його атрибутику.
