Автоспорт його вабив завжди. Починалось все з якихось нелегальних любительських перегонів.
А от перша участь в офіційних змаганнях була у 2009 році в м. Дніпро. З того часу все закрутилось і понеслось … На сьогодні спортсмен-раліст павлоградець Юрій Дмитриченко не уявляє життя без екстремальних перегонів, каже, що він уже «вкушений швидкістю»…
«Перегони на дорогах з асфальтовим покриттям ― то не для мене. Цікаво, коли більше перешкод на ґрунтовій трасі. Ми не шукаємо легких шляхів», ― розповідає Юрій.
- Що потрібно для того, аби стати учасником автоперегонів?
- Достатньо мати власний автомобіль, бажання, здоров’я в межах норми та трохи грошей. Колись ми їхали довжелезну відстань ― 300 км. Їхали годин 12. Я схуднув на 4 кг, спеціально зважувався перед стартом. Були проблеми з перегрівом, на вулиці плюс 40, ми їхали із закритими вікнами та увімкненою пічкою. Так що, буває дуже навіть не просто. Любительські перегони проходять на серійних автомобілях. Це автомобіль, на якому сьогодні їдеш на роботу, завтра ― на перегони, післязавтра ― у відпустку. Тобто це та машина, котра експлуатується щодня. Професійні спортсмени використовують автомобілі з каркасами. В цивільній їзді його експлуатувати неможливо. В нього просто так не потрапиш.
- І замість серця полум’яний мотор? Бажання драйву, екстриму?
- Так, люди котрі приїздять на перегони, вони уже, як кажуть, «укушені» цим, вони цікавляться, шукають.
- Яким вимогам повинен відповідати автомобіль, що бере участь в перегонах?
Як мінімум, автомобіль має відповідати правилам дорожнього руху. Тобто не можна вносити конструктивні зміни в автомобіль, які не передбачені заводом-виробником. Те ж саме стосується використання гуми на серійних автомобілях, не завжди дозволяють використовувати професійну «бойову» гуму. Тобто намагаються у фінансовому плані вирівняти можливості учасників, обмеживши кошти, котрі можна витрачати на автомобіль для того, щоб змагання були доступні більшій кількості людей.
- Чи перевіряється перед стартом технічний стан автомобіля та фізичний стан учасника?
- Так, технічний комісар проводить техогляд автомобіля, найперше перевіряють вузли безпеки ― паски, сидіння мають бути закріплені, акумулятори справні. Перевіряється також наявність вогнегасників, вони мають бути заправлені, не прострочені, наявність не прострочених аптечок. Присутній також відповідальний лікар. Перед стартом, як мінімум, перевіряють тверезість водія, артеріальний тиск. Були випадки, коли люди приходили для участі в змаганнях з тиском під 200, їх не допускали, бо невідомо чим це може закінчитись.
- Чи є певні марки автомобілів, які найкраще підходять для авторалі?
- Як власник «Subaru», я, звичайно, буду казати, що найкращий «Subaru». По-перше, він повнопривідний. Таким автомобілем керувати найскладніше. Він досить багато прощає, особливо на ґрунтових дорогах, він дуже швидкий. Проте у випадку, коли щось піде не так, то він найскладніший у керуванні. Але ж ми не шукаємо легких шляхів. А взагалі, брати участь в серійних перегонах може будь-який автомобіль. Достатньо заводської комплектації без будь-яких серйозних переобладнань. Я, до речі, якось брав участь в перегонах серії Трофей FAU як штурман на автомобілі ВАЗ 2101 1973 року випуску, який взагалі не пристосований для цього. І мали досить непоганий результат.
- Авторалі ― це сезонний спорт? Чи проводяться змагання взимку та чи є залежність від погоди?
- Основна частина заходів відбувається в теплу пору року, коли ми не залежимо від погодних умов та коли менші витрати на організацію змагань. Взагалі то, ми завжди залежимо від погодних умов, часто скасовують перегони через дощ, бо ґрунтові траси розмокають і пересуватись по них неможливо. Останні змагання чемпіонату України ― «Чумацький шлях» ― замість двох пройшли лише один день саме за причиною негоди. Взимку бувають, але нерідко заявлені перегони не відбувається, наприклад, у січні в Дніпрі є змагання «Ралі-завірюха». Уже два роки вона не проводиться, бо завірюхи немає, немає снігу й змагання скасовують. Сніг ― це окрема тема. Снігове покриття воно дуже цікаве, воно вимагає високої водійської майстерності, підготовки машини, дорогої гуми.
- Які складності трапляються на автошляху та які найважче подолати?
- Найважче ― броди. Дуже важко для серійної техніки ― трампліни. Але знову ж таки, в кожного є вибір ― можеш стрибати, а можеш не стрибати. Можеш перед трампліном загальмувати, перекотитись, але тоді в призові місця точно не потрапиш. Я завжди стрибаю, бо так більше задоволення отримуєш.
- Які змагання для вас були найважливіші, принесли найвищу нагороду?
- У 2012 році я їхав штурманом на Daewoo Lanos і ми посіли друге місце в чемпіонаті за результатами року по Україні. То було моє максимальне досягнення. Найсвіжіші перегони були у вересні цього року, другий етап Трофей FAU в Дніпрі. У своєму класі ми маємо четверте місце, а в класі ралі-legends ― на другому. Ралі-legends ― це окремий клас автомобілів, старших 20 років. Незалежно від приводу, двигунів, просто всі ці старі унітази засовують в один клас і ми там, окрім свого класу, ще змагаємось паралельно. А так, кожні змагання цікаві самим процесом. А по-друге, зі всієї країни приїздять учасники, ми вже давно не конкуренти, а друзі. Дуже приємне спілкування з цими людьми. Багато хто уже дружать сім’ями.
- Авторалі ― досить травматичний вид спорту, чи траплялись з вами подібні випадки?
- В автогонках на серійних автомобілях рідше трапляються травматичні випадки з учасниками змагань. Організатор намагається максимально убезпечити учасників. В основному різні травматичні пригоди бувають із глядачами. Інколи люди, що прийшли подивитись на змагання, бувають не адекватними, в нетверезому стані. Вони можуть навіть вибігати на дорогу. А це спорт, це великі швидкості, може статись все що завгодно. Глядачі страждають найчастіше через свою неуважність. Аварії були, перевертались ми, колеса відбивали, дерева зрізали. Проте в шоломах, пристебнуті ― якось все обходилось. Особисто я не травмувався, якщо не рахувати проблем із хребтом після перегонів, після стрибків, але то так ― поболіло та пройшло. Це не травма.
- Чи часто доводиться ремонтувати свій автомобіль після участі в авторалі?
- Ремонтую я його постійно, бо під час перегонів, як правило, механічних пошкоджень не уникнути. Після змагань відразу їдемо в сервісний центр. І дуже добре, коли можна доїхати своїм ходом. Бувають биті колеса, бита гума, поламані навпіл стійки, поламані стабілізатори. Це такі поточні витрати, ми не говоримо про ДТП. Якщо трапляється ДТП ― то дуже дорого.
- Чи проводяться авторалі на Павлоградщині?
- Якщо ми говоримо про класичне ралі, то це було давно, ще у 2012 році. Це були такі любительські «покатушки», я б так назвав їх. У нас проходять ралі-рейди. Це такий популярний вид автомотоспортивних змагань в умовах часткового або повного бездоріжжя на спеціально підготованих для цього транспортних засобах. Професійний чемпіонат України з ралі-рейду проходив у Вербках. Але там уже використовується інша техніка ― джипи. На легковому автомобілі там не проїдеш. Хоча були такі ситуації, коли я декілька разів заявлявся на такі змагання на своїй машині, їхали не погано, проте до фінішу мало хто на такій машині доїхав.
- Юрій, ви успішний підприємець, навіщо вам це потрібно, ризикувати травмуватись, постійно витрачати кошти на ремонт автомобіля?
- По-перше, ― це адреналін, по-друге, ― спілкування. Спілкуватись із людьми, в котрих хобі таке ж як у тебе ― варте того.
- В Павлограді багато ваших однодумців, «вкушених швидкістю»?
- Є однодумці, проте не всі з них можуть взяти участь у змаганнях ― потрібні кошти. Це задоволення не дешеве. Є люди, котрі бажають їхати, мають відповідну техніку, проте не їдуть через фінансові чи інші причини. Ми й самі вибираємо перегони, які ближче, дешевше. Наприклад, у той же Київ в листопаді ми не їдемо, бо далеко, дорого та й там буде асфальт, а нам це не цікаво.
- Яка середня ціна участі в не дорогих авторалі?
- В середньому 5 тис. грн. Принаймні такою була ціна домашніх перегонів, що відбулась на злітній смузі в Підгородньому. В принципі, це не дорого. Якщо їхати, скажімо, в Харків, то це уже 2-3 дні потрібно, це витрати на готель, бензин, доставлення машини, якщо їдемо не своїм ходом. Або буває, що потрібне доставлення на евакуаторі назад, теж не дешево.
- В цілому по країні чи розвинений цей вид спорту?
- Увесь автоспорт не лише ралі, він обмежується напевне декількома сотнями учасників по всій країні. Нових учасників за останні років 10 можна порахувати на пальцях. Всі решта ― це старі спортсмени. Буває, що люди просто приїздять, домашні змагання відкатали та більше ми їх там не бачимо. Чи бояться за свою машину чи ще щось … Буває, проте значно рідше, що людей це заводить, вони купують машини та починають брати участь у всьому підряд.
- Ви із тих кого це заводить?
- Мене це давно завело, проте я дуже розсудливо підходжу до участі в кожних перегонах. Тобто не так, що от Київ ― все, полетіли туди. Ні, порахували всі витрати та робимо висновок, можливо, краще за ці гроші проїхати 2-3 перегонів тут. Отримаємо більше задоволення, досвіду. Є змагання, котрі я намагаюсь не пропускати. Вони проводяться в Харкові. В Запоріжжі «Південна петля» теж відмінна траса. Ці перегони цікаві, насичені.
- Чи є у ралістів якісь свої прикмети, ритуали на вдачу?
- У ралістів є прикмета, називається «Ніч останньої гайки». Тобто в автомобілі обов’язково за день до змагань щось зламається. І обов’язково будемо ми його ремонтувати пів ночі, щоб зранку виїхати на старт. Я ніколи не сплю ніч перед перегонами, я не можу заснути. Але коли сідаю за кермо, я спокійний, я думаю головою. Будь-яке змагання ― це завжди весело.
- Ви по життю екстремальна людина? З якою середньою швидкістю рухаєтесь по дорогах міста? Чи виникає потреба у драйві в повсякденному житті?
- Коли приїжджаю зі змагань, то взагалі спокійний, бо адреналіну «наївся», все добре. Якщо й швидко їду, то намагаюсь не порушувати правила дорожнього руху. На жаль, вільного часу не багато, але я із задоволенням катаюсь на квадроциклах, намагаюсь завжди обирати активний відпочинок.
Бесідувала Тетяна Верба
