29 серпня – річниця «Іловайського котла»
Під час Іловайської операції «в котлі» загинули 366 бійців. Саме такою є офіційна цифра безповоротних втрат української армії, яку озвучив головний військовий прокурор Анатолій Матіос. Ще 158 осіб вважають зниклими безвісти. Ці дані Матіос оприлюднив напередодні перших роковин трагедії в серпні 2015-го. Відтоді дані для широкого загалу не оновлювалися.
Тим часом точна кількість загиблих українців, які виходили з так званого іловайського котла, достеменно не відома. У різний час називали різні цифри. Так, у жовтні 2014 року голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування подій під Іловайськом Андрій Сенченко заявив, що в усіх епізодах Іловайської трагедії загинуло близько 1 тис. військовослужбовців. У квітні 2015 військовий прокурор України Анатолій Матіос повідомив, до документально підтверджена загибель 459 осіб. Сьогодні Анатолій Матіос на брифінгу сказав про смерть 366 бійців АТО під час подій поблизу м. Іловайськ Донецької обл. та 429 поранених
«29 серпня о 6:00 ранку російський офіцер прибув до Многопілля і повідомив українській стороні, що вихід має відбуватися без зброї. О 8:15 українські військові організованими колонами почали рух з міста. Колони були розстріляні на марші», – таку інфомацію про події в Іловайську 29 серпня можа прочитати у Вікіпедії.
А ось що згадує про 29 серпня 2014 учасник «Іловайського котла» павлоградка Людмила Калініна на своїй сторінці у Facebook
«Красносельское. 29 августа. Примерно к обеду.
От машин, наш взвод переползает в какой то полу -овраг. Бой по периметру. Гарь и вопли с поля, мимо, по дороге вправо пытаются прорваться остатки колонны, по ним и не только, работают танки противника.
Вжимаюсь в землю, в душе нарастает паника.
-Господи, пожайлуста, помоги!
Пули в сантиметрах от головы, взрывы гранат. А моя каска, осталась в Попасном...Рядом Масяня, глаза в глаза, казалось слышу:
-Все будет хорошо.
Впереди вижу дом, а там должен быть любимый погреб. Внутри что то меня срывает, бегу туда, не смотря на стрельбу. Следом все.
В доме старик, на кровати сидит! В этом аду, гражданский, на кровати! Рассыпаемся взводом по дому, опа...Мак тянет пленного（под кроватью, сучонок лежал). Масяня с кулака, прямо в нос.
-Тихо, спокойно, это наверное нам поможет-пленный. Тут и второй! Узнаем-Россияне！
Не может быть. Зовут, его Женя. Нас ждали два дня. Приказ, нас всех уничтожить. Не знали, они, мол до самого приезда в Красносельское, что приехали в Украину-Убивать！
В домик вошли штурмы, снайпера. Пленных отдали, попаданье по дому, все через окна（дом загорелся), перебежкой по двору, под сильнейшим обстрелом.
Погреб! Туда! Там уже ,,Свитязь,, и раненых много. Дышать невозможно, а наверху арт.обстрел....
Тишина. Выходим наверх. Видно дорогу, горящие наши машины, взрывы бк. Стоны раненых, мертвые рядом с живыми. Снова обстрел с минометов, перекатом под дом, вдавливая тело в землю, вспоминаю и молитвы и маму, детей...
Масяня по рации, что то о танках... Слышим, что где то наши по русским дали бой!
Кто и где, что творится. Где коридор？
Девчата с ранеными（Кошка, Мери, Сестра и Алина）
Мы перебежками с Масяней по этому хутору. Потери разведки убит Север, тяжело ранен Эст. Ребята 2-й ШР вернулись с поля, пешком！
По рации:
-Подьехал танк, с белым флагом.
Гал за старшего, к ним идет, на переговоры. Значить опять тишина)
Уходим с Масяней сначала к штурмам.
Шок. Боль. Ужас.
Раненые. Спаленные. Убитые. Горят дома, стога, разорванна корова.
Не верю своим глазам！
Этого не может быть. Нас же тупо расстреляли！Сколько же убитых？Что дальше？ Россия напала на нас！»
