Життя підприємства, як і будь-якого живого організму, проходить певні фази життєвого циклу – народження, становлення, розквіт і , на жаль, згасання.
Старожили кажуть , що Павлоградський механічний завод всі ці стадії уже пережив. Було все…. Зараз очікують нового підйому, нового розквіту.
Історія заводу почалась ще у 1931 році зі створення артилерійського випробувального полігону, на котрому проводились випробування артилерійських та авіаційних боєприпасів. У післявоєнний період проводилась розробка нових видів боєприпасів, віськової та ракетної техніки. Завод тоді був маленький. Він скоріш нагадував майстерні при артилерійському полігоні. Та незабаром усе зміниться.
«Нам потрібна людина, спроможна створити новий завод і поставити його на потрібні рейки», — вирішив тодішній керівник «Південмашу» Олександр Макаров.
І такою людиною став Віталій Шкуренко, тодішній працівник «Південмашу». 2 вересня 1965 року Макаров підписав наказ про призначення Віталія Шкуренка директором Павлоградського механічного заводу. Саме із іменем Шкуренка ветерани заводу пов’язують підйом, розквіт підприємства і розквіт селища ПМЗ в цілому.
На заводі виготовлялись речі надто серйозні.
Мова йде про створення Бойового залізничного ракетного комплексу з міжконтинентальною твердопаливною ракетою SS-24. Цей комплекс є першим і єдиним у світі «ракетним поїздом». Зовнішньо «ракетний поїзд» не відрізняється від тих, що ходять залізницями. Перший поїзд пішов 1986 року, останній — у 1999-му. Саме на кінець 80-х припадає пік розквіту підприємства. На селищі з’явився басей, палац культури, будувалось нове житло.
«Найприємніші спогади про завод у мене пов’язані саме із тими роками, коли він процвітав. Коли тут кипіла робота. Будувались нові цехи, корпуси. Ми гордились тим, що робимо такі серйозні речі. Був державний план, державна програма. І день машинобудівника — то був, дійсно, по праву наш день, наше свято. Сьогодні у день машинобудівника, я із ностальгією згадую ті часи», — говорить ветеран заводу Микола Кириленко. На підприємстві він працює 44-й рік.
Пізніше, те , що створювалося з таким трудом і неймовірними зусиллями, довелося знищувати. Сьогодні багато хто ставить запитання: чи була необхідність у створенні ракетно-ядерної зброї?
Сьогоднішній день машинобудівника завод зустрічає із колективом у 558 чоловік ( раніше їх було 10 тис.) із відсутністю державних замовлень. Але дуже сподіваються , що все-таки щось зміниться і на заводі знову закипить робота. Адже зараз в сучасних умовах підприємство могло б працювати на оснащення нашої армії , наших військових.
