Вишкіл у госпітальєрів був максимально наближений до реальності.
Мало хто на передовій не чув про «Госпітальєрів». Ці відчайдушні люди, ризикуючи власним життям, під обстрілами спішать на допомогу пораненим бійцям. Адже від вчасної та правильно наданої першої долікарської допомоги залежить життя людини.
Батальйон «Госпітальєри» був заснований 18-річною дівчиною Яною Зінкевич, яка, перебуваючи в підвалі, під обстрілом, почула історію про лицарський орден «Госпітальєрів» і вирішила, якщо виживе, то започаткує щось схоже. «Госпітальєри» сьогодні серйозна організація зі своїм транспортом та навчальним центром.
Але не так просто стати госпітальєром – крім патріотизму і вогню в очах, необхідно навчитися жити в умовах військової дисципліни.
В умовах наближених до реальності нещодавно добровольчий медичний батальйон «Госпітальєри» провів 6-денний вишкіл на літній базі під Павлоградом.
«Вишкіл був максимально наближений до реальності, було досить таки важко фізично. Особливо коли дошкуляє спека. Важливо було увесь час там бути і не їздити додому, аби зануритись у ту атмосферу, поспілкуватись із людьми», – розповів tv-news.dp.ua член павлоградської Самооборони Максим.
Він прошов 6-денний вишкіл госпітальєрів, отримав практичні знання і масу вражень, із котрими поділився із нами.
- Хто може брати участь у таких вишколах?
- Взяти участь у навчаннях можуть всі бажаючі. Спочатку відсилають анкети, потім проходить попередня співбесіда. Вони дивляться наскільки вмотивована людина. Наскільки вона готова працювати в реальних умовах. Всю інформацію про вишколи можна знайти на сторінці госпітальєрів у Facebook. Мене на цей вишкіл запросила Яна Зінкевич, ми із нею знайомі. Учасники цього вишколу були зі всієї України.
- Як проходив вишкіл? Що значить наближений до реальності?
- Організація вишколу із військово-польової медицини та парамедицини була на найвищому рівні. Нас було 24 чоловіки, поділені на 4 групи. У кожній групі своя медична машина, повністю укомплектована усім необхідним медичним обладнанням. У кожного із нас аптечки із необхідним медичним набором. Графік досить таки щільний. Вільного часу практично не було. Нас навчали як надавати долікарську допомогу пораненим на полі бою.
Завдання парамедика – максимально щвидко надати першу допомогу, аби врятувати людині життя і при цьому залишитись самому живим. Окрім того, проходили заняття із тактики – це такі фізичні навантаження в повній амуніції – біг, віджимання.
Біжимо – команда «права рука» , маєш упасти і собі поставити джгут і щоб все правильно, все перевіряють. Навантаження неймовірні і ще й при спеці. Все, як у реальному бою – смуга перешкод, розтяжки, доставка поранених в автомобілі.
Були також і нічні тренування. Бувало, що ми самі не доповзали до пораненого, бо отримували «кулі» . Я теж був «300». За нами ходив інструктор зі страйкбольним автоматом і влучав кульками, коли хтось піднімав якусь частину тіла. У реальному бою це могла б бути куля.
Прискіпливо до санітарії відносились. Вони постійно на цьому акцентували. Займались також і по фармакології.
- Інструктори – це люди з медичною освітою чи ті, хто пройшов практику у реальному бою?
- Навчали нас як діючі госпітальєри - інструктори, так і лікарі . Увесь день нам читав лекції із реанімації та травмах голови Юрій Скребець – відомий нейрохірург із лікарні Мєчнікова. Він сам теж госпітальєр, в зоні АТО був поранений. Один з інструкторів теж лікар. В основному інструктори – це люди, котрі постійно їздять в зону АТО в працюють там у реальних умовах.
- Чи важливі якісь психологічні моменти при наданні допомоги пораненому?
- Так, це в першу чергу. Коли ти підповзаєш до пораненого, то з ним обов’язково потрібно заговорити, щоб він упізнав у тобі свого. Це дуже важливо. Адже у нього є зброя. У людини може бути шок, вона не розуміє хто до неї наближається. Перше, що потрібно зробити – це заговорити із пораненим, потім обшукати, забрати зброю і потім уже оглянути його. Але ні в якому разі не намагатись насильно вирвати зброю. Далі зупинити кров і винести у більш безпечну зону, де уже передати їх медикам, або самому стабілізувати пораненого – поставити укол, катетер.
- Наскільки корисні такі вишколи?
- Госпітальєри роблять просто мега важливу роботу. Такі вишколи надзвичайно корисні. Після таких тижневих навчань я уже можу надавати першу домедичну допомогу, хоча до цього я навіть не міг ставити уколи. Тепер я можу навіть катетер поставити, зробити обстеження, перші долікарські реанімаційні заходи в умовах війни. Я офіцер запасу, авіаційний технік. У випадку військових дій, я був би не підготовлений, а тепер я зможу у цій сфері бути корисним. Я відчув, що це дійсно моє і що я можу цим займатись. Для мене це подія. Мене вразило наскільки це наближено до реальності, наскільки глибока і корисна інформація. Тут реально готують людей, щоб вони могли рятувати життя на фронті. Планую декотрі речі показати, повчити інших у Павлограді.
- Тобто тижневі навчання дозволяють уже їхати в реальну зону війни і там працювати?
- Ні, аби поїхати в зону реальних бойових дій потрібно іще пройти стажування. Госпітальєри дивляться, хто може далі стажуватись. Вони запитують, хто хоче до них на стажування. Із тих, хто були на вишколі, десь більше половини пішли на стажування. Із мого вишколу уже декілька людей поїхали в зону АТО. Випадкових людей там не було. Коли люди йдуть на такі навчання, то вони уже морально готові іти в зону АТО.
Бесідувала Тетяна Верба
До речі
Допомогти добровольчому медичному батальйону «Госпітальєри» може кожен бажаючий. Всі реквізити для добродійності можна знайти на їх сторінці у Facebook
