На столичний Євромайдан Анатолій приїхав у кінці січня 2014. Перебував у п’ятій сотні Самооборни Майдану.
Той день (18 лютого 2014) запам’ятався йому, як другий день його народження.
На каталці його везли до моргу, але…. не довезли. Врятувала волонтерка. Про свою історію Анатолій розповів tv-news.dp.ua
- Як все починалось 18 лютого?
- Того дня все починалось як мирна акція, мирна хода. Раніше ми уже не раз так ходили то до Генеральної прокуратури, то до Верховної Ради. На цей раз сформували колони і рушили з боку Інститутської та Кріпосного провулку і потім дійшли до Маріїнського парку. Там щільним кордоном уже стояли «Беркут», внутрішні війська і за ними «тітушки».
З нашої сторони було багато людей, мирних протестувальників. У нас при собі не було ніякої зброї.
- Що стало причиною сутичок?
- Близько 11 години почались сутички. З чого все почалось і хто почав першим — у тих умовах важко сказати. Вони тривали декілька годин. Потім оголосили перемир’я. Але насправді, як виявилось, внутрішні війська та «Беркут» у цей час чекали підмоги. І потім вони пішли в наступ. Хотіли нас витіснити із Інституської. І тут все почалось.
- Що сталось із вами? Розкажіть свою історію?
- Спочатку я потрапив до рук «беркутівців». Вони безжалісно «відпрацювали мене». Потім добивали внутрішні війська. Після цього я ще спробував піднятись, схопившись за дерево. Бачив як хлопець у спортивній формі («тітушка») пробіг і просто в людину встромив ніж, витер його об курточку , засунув його собі за пояс і побіг далі. Чоловік упав, я ще намагався підповзти до нього, допомогти, але не зміг, втратив свідомість.
Опам’ятався уже тоді, коли мене кудись тягли. Я не розумів куди, хто і що. Як виявилось, притягли в намет так званих «тітушок». Намет стояв у Маріїнському парку. Там таких як я було чимало. Тоді всіх поранених туди стягували, які, як вони вважали, є організаторами. Мене вважали сотником 5-ї сотні. Я то втрачав свідомість, то опритомнював. Бачив як побратима там дорізали. Спокійно засунули лезо ножа.
- Чого хотіли від людей, навіщо тягли в намет?
- Нас намагались привести до тями, аби щось випитати. Пам’ятаю, що зробили якийсь укол. Після цього наступала ейфорія. Я навіть спробував підвестись і мене почали допитувати. Хто такий і що тут роблю. Я сказав, що я із 5-ї сотні, стою за Україну, а не за це беззаконня.
Пам’ятаю, що там іще були козаки в «горці» (російській формі). Зайшов депутат Верховної Ради. Я точно знаю, що це депутат. Не знаю тільки як його прізвище. Він сказав, що цих треба особливо допитати. Потім я знову втратив свідомість. Потім знову прийшов до тями. Спробував піднятись, але уже не зміг, бо руки у мене були зв’язані за спиною. Там ще хлопця забили в куток. Були там ще якихось дві жінки. Вони були із Севастополя. І ще один чоловік теж був із Севастополя. Його теж ножем ударили. Запитали із якого він району. Він сказав, що із Нахімовського. Заходили туди ще депутати. Фраза одного із них була «Потім їх винесете звідси і щоб все було тихо. Щоб було менше крові».
Вони були в цивільних костюмах. Якби я тих депутатів побачив близько, то напевне пізнав би . А так скільки намагався придивитись, коли по телевізору показують депутатів Верховної Ради, то не можу пізнати. Один із них чітко командував «тітушками».
- Як ви потрапили у лікарню і що сталось там?
- Потім я знову втратив свідомість. Отямився, коли наді мною стояв лікар і сказав «Що в тебе? Вставай». Вони пробували мене підняти. Але я не міг стояти на ногах. Були проблеми із хребтом. Лікар каже: «Ми цього забираємо. А вони сказали, що ні, ми цього доб’ємо.
Всі документи, які були при нас забрали. Попереписували дані. Далі мене повезли в лікарню. По-моєму в 17-ту. Коли дізнались, що із Самооборони, мене вкинули в каталку і кудись повезли. Мною там ніхто не займався, ніяк не лікували.
Лікарям тоді було наплювати на майданівців. Ті хто, були поранені, не хотіли звертатись у лікарні. Лікувались на Майдані чи у підпільному госпіталі. До лікарні йти боялись, бо там їх могли здати силовикам.
У мене при собі був жетон із армійської служби. Вони подивились на нього і мене підписали, на животі написали прізвище і сказали : «Цього везіть в морг».
І тут одна волонтерка помітила в мені ознаки життя. Вона витягла мене звідти. І мене відправили в лікарню швидкої допомоги. Знову щось кололи. Волонтерка розповідає, що у той час там була якась французька делегація, я їм давав свідчення. Вони запитували ким був побитий, як побитий, де.
І після цього мною зайнялись, почали робити якісь обстеження. Але це я теж погано пам’ятаю. Отямився я уже у якомусь підпільному госпіталі. Як потім дізнався, потрапив я туди, дякуючи волонтерським службам і людям , які тоді вирішили допомагати. І вони мені допомогли — наклали гіпс на ліву ногу, поправили хребет. І почали лікувати . Коли трохи підлікували і мені стало краще, то я звідти втік. Знову на Майдан.
- То виходить, що «тітушки» були під прикриттям внутрішніх військ і «Беркута»?
- Внутрішні війська не просто прикривали «тітушок», Я бачив, як міліціонер передавав набої «тітушкам». Це було ще до того штурму. Він був прапорщик. Беркут теж не стріляв простими набоями . Вони стріляли спеціальним патронами, котрі призначені для зупинки транспорту. Ми тоді позбирали це все — це спеціальні кулі , які зупиняють транспорт. В машину там, у двигун стріляти. А вони цим стріляли по людях. Все це робила і «тітушня». Вони варили із арматури так звані «йожики» і кидали їх просто в натовп.
Тоді в наметі я помітив, що у них це все там лежало, було підготовлене. Були там і бойові ножі. На той час купити в Києві бойовий ніж було дуже проблематично.
Після Майдану Анатолій поїхав в зону АТО/ООС. Служив у батальйоні "Донбас". Отримав поранення. За бойові заслуги нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
Із бійцем Самооброни бесідувала Тетяна Верба
