Він не романтик і не прагматик, він – практик, сподівається на себе і вірить у Бога, не вірить у випадковості і переконаний у тому, що світ таки можна змінити і зробити це може навіть окремо взята людина….. Сергій Філоненко, керівник відділу операційних покращень ШУ Павлоградське ДТЕК Павлоградвугілля.
- Ви знаєте як точаться ножі? От беруть метал об метал точать, точать і …лезо змінюється, – розповідає Сергій , – потрібно робити, а не говорити, що нічого неможливо змінити.
Трудову діяльність на шахті він починав із електрослюсаря поверхневої дільниці автоматики. То був 1995 рік – пік розквіту підприємництва, в шахтах тоді платили по відсотках. Сергій тільки закінчив школу і не задумуючись пішов на шахту, хоча знав , що це нелегка праця – його дідусь працював шахтобудівником.
«Я с детства не любил овал! Я с детства угол рисовал!», – відповідає Сергій на традиційне запитання чому обрав саме цю професію. Такою є його життєва позиція.
Після служби в армії, він знову повертається на шахту. Працює спочатку гірничим робітником, потім прохідником, комбайнером і упродовж 10 років бригадиром. Праця Сергія була високо оцінена. Він має відзнаки – «Шахтарська слава» 2 та 3 ступеню. Окрім того, йому запропонували очолити відділ операційних покращень і уже майже рік Сергій працює над покращенням процесу виробництва.
«Є, наприклад, якась операція, ну скажімо приготування супу. Для цього потрібно 100 грн , на 2 години пічка і 5 л води. Як не втрачаючи якості, зменшити витрати? Покращуємо процес, прискорюємо, наприклад, можна порізати овочі для супу всі відразу, а не по одному і. т.п.», – розповідає Сергій Філоненко про те, чим займається відділ.
У відділі обробляються, аналізуються всі новаторські ідеї працівників підприємства, найкращі втілюються у життя.
Оберіть собі роботу до душі, і вам не доведеться працювати жодного дня в житті
Конфуція Сергій цитує часто. Каже, що багато в чому розділяє його філософію життя.
«Конфуцій жив ще до нашої ери, але все говорив як про нашу шахту. Я його часто приводжу в приклад. Наприклад у нас травмуються на підприємстві або ж молодий, котрий не розуміє, або ж той , хто пропрацював уже тривалий час і почуття самозбереження атрофувалось. І коли я розповідаю, як щось зробити безпечно, швидко і якісно, то звертаюсь до Конфуція і кажу, що «Учение без размышления – бесполезно, а размышление без учения– опасно». Тобто коли я тебе вчу, а ти не думаєш про роботу, ну зробив і зробив, не задумуючись, а можливо ти навіть якось краще це зробив би . А от, коли розмірковує, що от я зроблю так і так, але він не вміє цього робити і звідси виходять травми», – філософствує Сергій.
Каже, що робота йому дуже подобається:
«Коли я іще працював бригадиром, то ділив людей на дві категорії – наприклад, одні дивляться на годинник і кажуть, що уже 10 годин,а ми нічого ще не встигаємо, треба швидше. А інші кажуть, іще тільки 10 година як довго ще працювати … От вам і дві категорії. Для мене особисто зміна пролітає як одна мить. Тільки приходиш, а вже іти додому потрібно».
Все, що не робиться – на краще
В житті у Сергія є таке правило: все, що не робиться – на краще. Воно уже перевірене життєвим досвідом. Інколи, на жаль, досить сумним…
І перший такий випадок, котрий примусив його повірити у те, що в житті немає випадковостей був, на жаль, трагічним...
Йшов 1996 рік. 19-річний юнак Сергій Філоненко працює на шахті. У вільний від роботи час зустрічається із друзями. Їх п’ятеро, як кажуть «не розлий вода». І тут повістка із військомата. Сергія призивають на службу в армію.
«Мені всі кажуть, та ніхто не йде служити, ти що ? Навіщо воно тобі потрібне. А я сказав, що піду і відслужу, все нормально. Служив в Одесі та Миколаєві – ВДВ і зв'язок», – розповідає Сергій.
А через місяць служби він отримує сумну звістку – всі четверо його друзів загинули при ДТП.
«Вони катались на автомобілі. Якби я не пішов в армію, то однозначно був би із ними, бо ми завжди були разом», – із сумом згадує ту подію Сергій.
В його житті ще чимало буде таких прикладів – і дрібних, і вагомих…
Якось дивився по телевізору новини і там розповідали як два підлітки врятували потопаючого, грамотно зробивши йому штучне дихання. Вони 40 хвилин робили масаж серця і вдихали кисень аж до приїзду «швидкої» і врятували людині життя. Сергій тоді зацікавився як грамотно робити цей процес, аби врятувати життя і не нашкодити. Тоді він ще не знав, що згодом ці знання йому ой як знадобляться. Зараз він гордиться тим, що врятував життя людині. Але подробиці не розповідає. Каже, що дуже боляче згадувати, бо то була рідна людина…
«Мені подобається у всьому докопатись до суті справи, розкопати якість факти, аби точно розуміти суть процесу і розуміти для чого це. Я своїм хлопцям кажу, ви знаєте як робиться штучне дихання, куди потрібно руки класти, тиснути. Вони не знають. А я їх вчу, бо це потрібно знати, бо ви розгубитесь і нічого не зможете зробити. А якщо ви хоча б одне життя врятуєте…Наприклад буде травма шиї, потрібно накласти джгут, як накласти, аби не задушити. І я їм розказую, – розповідає Сергій і звертається до мене, – ви знаєте як кисень потрапляє у кров? Які процеси відбуваються в організмі, коли людина вчадіє і що потрібно робити?
Я, на жаль, не знаю і Сергій мені в деталях розповідає.
- Ви ніколи не хотіли бути лікарем ? – запитую.
- Ні, мені подобається все те, що я маю у житті – моя робота, моя сім’я.
Краще давати, аніж просити
Коли на сході країни почались бойові дії і у нашому житті з’явилось таке поняття, як переселенці, тимчасово переміщені особи, Сергій кинувся на допомогу.
Він привозив у модульне містечко, де жили переселенці одяг, їжу, побутові речі. Витрачав на це і власні кошти, і збирав гуманітарну допомогу у людей. Дітлахи пізнавали його автівку здалеку і збігались до нього, бо знали, що дядько Сергій обов’язково привезе різні солодощі, іграшки.
«Я роздаю і з кожним розмовляю. Багато різних історій почув. От була в них така жінка Оля, у них було семеро дітей. Вони із села Нікішіна. І було у них господарство своє, хата. Каже, нам Бог давав діток, ми їх і ростили. У нас все було. А коли ось це сталось, вони переїхали. Я привіз картоплі, а вона проросла. І Оля заплакала, каже, що картоплю пора в землю садити. Я не можу так скучила за землею, роботою, городом. І коли мені кажуть, ну що вони там просять гроші. У таких випадках я кажу, як сказав один мудрий чоловік – краще давати,а ніж просити. Будь-хто із них готовий помінятись із вами місцями», – розповідає Сергій.
Із задоволенням він згадує той час, коли він займався підприємництвом. Мав комп’ютерні клуби і кожні вихідні запрошував до себе дітей зі школи-інтернату і ті могли безкоштовно пограти в комп’ютерні ігри. Це був той час, коли комп’ютери були рідкість і для дітей то була велика радість. Сергій також їздив в інтернат на всі свята, привозив іграшки, побутові речі
«З декотрими дітьми ми до цього часу спілкуємось. Вони вже повиростали, у них уже свої діти є. Але побачать вітаються. Мені це дуже приємно», – додає Сергій.
За жоден свій вчинок у житті мені не соромно
- За свої 40 років за жоден свій вчинок у житті мені не буде соромно. Мені здається це найголовніше. От бувало по роботі, хтось каже, та давай отут якось «змухлюємо», щось так от зробимо. Я кажу ні, за свої справи я звітуюсь собі особисто. Мені ніколи не буде соромно подивитись в очі. І якщо зараз у Павлограді знайдеться хоч одна людина, котра скаже, що мовляв ти обманюєш, ми тобі зараз розкажемо, що ти робив не так і мені буде соромно…. немає такого. І я впевнений на 100% , що ніхто такого не скаже.
Світ таки можна змінити
Сергій переконаний, що світ таки можна змінити. І починати потрібно із себе, тоді і люди навколо тебе почнуть змінюватись, зміниться їх ставлення один до одного, до оточуючих і до подій. Принаймні він особисто все для цього робить.
Він відчуває себе щасливим. Він має улюблену роботу, кохану дружину, двійко дітей. Каже, що рецепт щастя дуже простий – потрібно робити те, що тобі подобається і не робити того, за що тобі потім буде соромно.
Його ранок починається о 4.30. Далі зарядка, прогулянка із домашніми улюбленцями – двома собаками – сніданок і робота. І він вірить у те, що світ таки можна зробити кращим і все для цього робить…просто, без зайвої помпезності і без ніякого піару …Сергій Філоненко…гірник, прохідник, бригадир, керівник відділу.
